Дружину розвідника Зорґе відправили на заслання бездоказово - ФСБ

Дружина легендарного радянського розвідника Ріхарда Зорґе Катерина Максимова, яка померла в 1943 році на засланні в Сибіру, ​​сама "зізналася" у шпигунстві, хоча доказів цьому не було, свідчать архіви ФСБ Росії.

Про це свідчать архіви ФСБ Росії, повідомляє "Інтерфакс".

"Вона була заарештована на підставі матеріалів, що надійшли з Свердловська. Транспортне управління НКВД підозрювало її в шпигунстві. 4 вересня 1942 року її арештували в Москві і етапували в Свердловськ", - розповів начальник Управління реєстрації і архівних фондів ФСБ РФ Василь Христофоров.

У постанові про пред'явлення обвинувачення записано: "Залучити Максимову Катерину Олександрівну в якості обвинуваченої" по статті 58, пп.1а (зрада Батьківщині).

У березні 1943-го Максимова була засуджена до заслання в Красноярський край на 5 років "за зв'язки, підозрілі по шпигунству". Але в цих справах "зв'язків" вона не проходить, сказав Христофоров.

Померла дружина Ріхарда Зорґе 3 липня 1943. Згідно довідки з райлікарні, куди вона надійшла 29 червня, причина смерті - крововилив у мозок і наступний параліч дихального центру.

"У період реабілітації доведено: нічого цього не було, ні шпигунства, ні військової таємниці", - заявив архівіст ФСБ.

За його словами, у Максимової було дуже багато друзів-іноземців. З першим чоловіком вона виїхала в 1926 році в Італії для його лікування, у нього був туберкульоз. Однак вилікувати його не вдалося, через два роки чоловік помер, і вона повернулася до Москви. Вже тут познайомилася з Зорґе і вийшла за нього заміж. Після його від'їзду до Японії вони продовжували писати один одному досить теплі листи.

На його ФСБ, слідчий, який писав довідку в 1943 році, розібрався зі справою дуже добре і написав, що арешт проведено явно необгрунтовано.

"Він побачив, що доказів її вини у шпигунстві немає, тому і написав, що якщо не вдасться і далі їх зібрати, то все одно необхідно надіслати її на заслання. Він вибрав найм'якше на той час покарання, він давав їй шанс вижити", - зазначив Христофоров.

Він також повідомив, що справа Є. Максимової не має грифа секретності, є тільки гриф "зберігати вічно". Згідно з чинним законодавством, з справою можуть ознайомитися її прямі родичі, діти, онуки, брати, сестри, правнуки. Інші особи можуть знайомитися з такими справами тільки на підставі довіреності від родичів.

"Поки ніхто з родичів з ділом не ознайомився. У неї були рідний брат, який загинув на фронті, і дві сестри, у яких могли бути діти та онуки. Так що родичі у дружини Зорге можуть бути", - підкреслив Христофоров.

Ріхард Зорґе - один із найвідоміших розвідників Другої світової війни. Радянський журналіст і шпигун, який працював у Японії. Страчений японською владою у вересні 1943 року. Донедавна вважалося, що Зорґе назвав Сталіну точну дату нападу німецьких нацистів на СРСР.

Радянський Союз офіційно не визнавав Зорґе своїм агентом до 1964 року, коли йому присвоїли звання Героя СРСР.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.