Скоро Київрада виконає прохання США щодо перейменування Танкової на Сікорського?

Комісія Київради з питань культури і туризму підтримала звернення Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв щодо перейменування вулиці Танкової у Шевченківському районі на бульвар Ігоря Сікорського - там посольству США надана земельна ділянка для розміщення дипломатичної місії.

Про це повідомила прес-служба голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця.

Питання про перейменування вулиці вже підтримане комісією з питань найменувань та пам'ятних знаків КМДА, але в Київраді досі не розглядалось. Нарешті, відповідний проект рішення винесений на сесію Київради 27 жовтня 2011 року.

Нова будівля посольства США розташована на вулиці Танковій. Вулиця виникла в середині XX століття, отримавши свою назву в 1957 році. У грудні 2006 року мер Києва Леонід Черновецький і американський посол Вільям Тейлор домовилися перейменувати її на честь людини, яка б символізувала зв'язок між Україною і США.

"Приємно, що саме американці виявляють високу активність в перейменуванні цієї вулиці, - зазначив Бригинець. - Хочеться нагадати шановним заокеанським дипломатам, що в Києві досі зберігся будинок І. Сікорського, занедбаний київською владою, який потребує термінової допомоги".

Будинок, в якому народився відомий авіаконструктор, знаходиться за адресою: вул. Ярославів Вал, 15-б.

Закинутий будинок Сікорського - тут він випробовував перші вертольоти (ВІДЕО)

"Сікорський, Архипенко та інші видатні особи, які народилися і почали свою діяльність в Києві, а потім творили в Сполучених Штатах Америки, є своєрідним містком між двома країнами, - сказав Бригинець. - Безумовно, імена цих видатних українців повинні носити вулиці як в Україні, так і в США".

Видатний авіаконструктор ХХ століття Ігор Сікорський
народився 25 травня 1889 року в Києві. Навчався в Київському політехнічному інституті. В Києві збудував перший у світі вертоліт, перший у світі літак-гігант, названий на честь руського богатиря, похованого в печерах Києво-Печерської Лаври - "Ілля Муромець". Переїхавши в США, сконструював гідроплани та започаткував масове виробництво вертольотів.

Нагадаємо, що кілька днів тому комісія з питань найменувань та пам'ятних знаків КМДА підтримала пропозицію перейменувати вулицю маршала Малиновського в Оболонському районі міста Києва на вулицю Олександра Архипенка.

У грудні 2010 року Бригинець заявляв, що сусідні з вулицею Малиновського вулиці угорських комуністів Мате Залки і Лайоша Гавро на Оболоні будуть перейменована на честь Романа Шухевича і Ярослава Стецька. Вулиці досі не перейменовані.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.