Азаров поскаржиться Європі на село, яке назвало вулицю на честь "Нахтіґалю"

Прем'єр-міністр України Микола Азаров вважає ганьбою для країни перейменування вулиці Миру на вулицю імені батальйону "Нахтіґаль" у Львівській області.

Про це повідомляє УНІАН .

Азаров зробив таку заяву під час зустрічі в Умані з врятованою від розстрілу євреїв у 1941 році в Черкаській області Ольгою Друзгальською (справжнє ім`я - Ніна Левенберг).

"Я ось буквально день тому читав, що в одному з районів Львівської області рада перейменувала вулицю Миру на вулицю есесівського батальйону "Нахтіґаль". - сказав прем'єр-міністр. - Мене це так вразило. Щоб у нашій країні таке було можливе, важко собі уявити".

(Варто відзначити, що "Нахтіґаль" і "Роланд" були підрозділами у складі Вермахту, але аж ніяк не СС. - ІП)

За словами Азарова, він поцікавився, хто голосував за таке рішення: "Виявляється, фракція "БЮТ-Батьківщина". Це що, нормально? Ми поставимо запитання взагалі Європі. Ось вони зараз дуже активно, скажімо, деяких представників підтримують. Вони підтримують таку політику партії "Батьківщина"? Це цинічно".

Прем'єр-міністр зазначив, що Нюрнберзький трибунал "визнав есесівські організації злочинними, і їхній злочин неможливо забути".

(І знову недостовірна інформація - на процесі у Нюрнберзі жодну організацію не було визнано злочинною , там ішлося про "групи осіб". Шкода, що голова уряду повторює штампи замість цікавитися історією - ІП).

Нагадаємо, що днями депутати Нежухівської сільської ради Стрийського району Львівської області за пропозицією депутата Стрийської райради від партії "ВО Свобода" Мар'яна Берездецького перейменували центральну вулицю села Райлів (входить до складу цієї сільради) з вулиці Миру на вулицю Воїнів батальйону "Нахтіґаль".

Берездецький зазначив, що "вулиця Миру - це пережиток радянських стереотипів". Після цього депутати, вважаючи назву вулиці непатріотичною, одноголосно проголосували за її зміну (у сільраді 20 депутатів: 12 - самовисуванці, 8 - від "Батьківщини").

Батальйон "Нахтіґаль" (німецькою "соловейко") разом із батальйоном "Роланд" було створено в лютому 1941 року як українські легіони в німецькому Вермахті для участі у війні з СРСР. За різними даними, до "Нахтіґалю" входило від 330 до 400 членів Організації українських націоналістів під командуванням Романа Шухевича.

Влітку 1941-го батальйон брав участь у військових діях проти Червоної армії на території Української РСР. За його підтримки було проголошено акт відновлення української державності 30 липня 1941 року у Львові.

Після проголошення незалежної України нацисти заарештували причетних до політичного акту Степана Бандеру і Ярослава Стецька, що спричинило заворушення в батальйоні. У серпні 1941-го обидва підрозділи було відкликано з фронту і розформовано.

У жовтні 1941 року з колишніх бійців легіонів було сформовано 201-ий батальйон охоронної поліції, спрямований до Білорусі, де з березня 1942 року він діяв проти місцевих партизанів. У грудні 1942-го загін, учасники якого відмовилися присягати Гітлеру, був ліквідований, більшість його бійців згодом перейшли в УПА.

Ольга Друзгальська (Ніна Левенберг) народилася в Тальному Черкаської області. У 1941 році, під час розстрілу євреїв у цьому селищі, їй вдалося врятуватися: її відкопали з могили двоє хлопчиків і врятували інші люди.

Друзгальська звернулася по допомогу до прем'єра Азарова з проханням про поліпшення її побутових умов.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.