Спецпроект

Оприлюднено всі матеріали з розслідування катастрофи під Смоленськом

У Польщі оприлюднено матеріали роботи комісії з розслідування причин Смоленської авіакатастрофи, внаслідок якої минулого року загинуло 96 громадян Польщі, в тому числі Президент Лех Качинський.

Про це повідомляє Zaxid.net.

Міністерство внутрішніх справ РП, спеціальна комісія якого розслідувала причини катастрофи літака Ту-154, опублікувало на своєму веб-сайті протокол роботи комісії та 10 додатків.

Протокол нараховує більше тисячі сторінок. Додаткові документи присвячені окремим моментам розслідування, серед яких "Підготовка пілотів", "Керування польотами", "Забезпечення метеолорогічною інформацією", "Візуалізація останньої фази польоту" та інші.

В опублікованих матеріалах є також розшифровка розмов в кабіні пілотів та записи бортових реєстраторів, які фіксували роботу механізмів літака та його місцезнаходження в просторі.

МВС Польщі не опублікувало лише додаток, в якому описано травми, яких зазнали 96 пасажирів та членів екіпажу урядового літака Ту-154.

Літак польського Президента Л.Качинського Ту-154 розбився під Смоленськом вранці 10 квітня 2010 року. При посадці він зачепився за верхівки дерев в умовах поганої видимості через сильний туман. На борту перебувало 96 осіб - 88 пасажирів і вісім членів екіпажу. Ніхто не вижив.

Останні хвилини Ту-154: переговори екіпажу

Нагадаємо, 29 липня польська урядова комісія після майже 14 місяців розслідування причин Смоленської авіакатастрофи представила свій остаточний звіт.

Польські експерти заявили, що польськими пілотами і російськими диспетчерами було допущено низку істотних помилок.

Згідно з висновком польських експертів, головною причиною катастрофи Ту-154 стали помилки пілотів, які в останній фазі польоту скористалися радіовисотоміром, а не барометричним висотоміром, і намагалися піти на "друге коло" в автоматичному режимі, що було неможливим на Смоленському аеродромі через відсутність там радіомаякової системи інструментального заходу на посадку (ILS).

Польська комісія також дійшла висновку, що диспетчери аеродрому дезінформували пілотів про правильність курсу і наказали припинити зниження літака надто пізно.

"Нельзя его здесь сажать..." Стенограма переговорів диспетчерів

Міждержавний авіаційний комітет Росії в січні цього року поклав всю провину за катастрофу польського урядового літака на пілотів, які нібито під тиском високопосадовців на борту намагалися посадити літак "будь-якою ціною".

Польська комісія не знайшла підтвердження інформації про те, що на пілотів чинили тиск, щоб вони саджали літак в умовах сильного туману.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.