Спецпроект

У Бабиному Яру закладуть перший камінь національного меморіалу

3 жовтня о 12-00, у Бабиному Яру відбудеться церемонія закладки першого каменя меморіально-музейного комплексу "Бабин Яр", в якій візьмуть участь керівники української держави, зарубіжні гості, дипломати, представники громадських організацій, ЗМІ.

Про це повідомляється у прес-релізі за підписом "Оргкомітет", отриманим ІП.

За вказаним у релізі контактним телефоном (246-25-11) ніхто не бере слухавку, тож не можна уточнити, про який організаційний комітет ідеться. Номер належить Об'єднаній єврейській громаді України, котра розташована в одному приміщенні з Єврейським конгресом України, очолюваним Вадимом Рабіновичем.

Наводимо скорочений текст прес-релізу:

"Бабин Яр - це символ великого горя і пам'яті єврейського народу, місце найстрашнішої трагедії ХХ століття, що сталася в Україну під час її окупації нацистами. У 2011 році виповнюється 70 років від дня трагічних подій у Бабиному Яру.

Уже понад півстоліття ведуться розмови про те, щоб увічнити пам'ять загиблих у Бабиному Яру - місці, де фашистські окупаційні війська масово розстрілювали цивільне населення і військовополонених.

У вересні 1941 року 33 771 осіб - дорослі і діти, жінки, люди похилого віку були розстріляні протягом двох днів, - тільки за те, що вони були євреями. Протягом наступних років фашистської окупації кількість розстріляних перевищила 100 000 осіб.

Протягом усього цього часу в цьому самому знаковому для всього єврейського народу місці не було меморіалу.

І ось 3 жовтня о 12:00 відбудеться церемонія закладки першого каменя унікального комплексу, який буде побудований завдяки благодійному фонду "Бабин Яр".

Це стане одним з найважливіших подій у єврейському світі. Вперше в Києві зберуться найбільші керівники єврейських громад світу.

Як повідомили у фонді "Бабин Яр", в церемонії закладення каменя візьмуть участь, зокрема, президент найбільших єврейських організацій США Малькольм Хонлайн; лідер євреїв Франції, один з лідерів Європейського єврейського Союзу (EJU) П'єр Беснану; президент Конференції європейських рабинів ( вона об'єднує єврейські громади більш ніж з 40 країн Європи) Пінхас Гольдшмідт; президент Євроазійського єврейського конгресу Олександр Машкевич і багато інші високопоставлені гості".

Цього тижня Громадський оргкомітет вшанування жертв Бабиного Яру заявив, що урядовий комітет з підготовки та проведення заходів до 70-х роковин трагедії Бабиного Яру застосував принцип сегрегації, поділивши мучеників нацизму за походженням на обраних, гідних поминання, та другорядних.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.