Спецпроект

СТАРТУЄ ГРОМАДСЬКА АКЦІЯ ІЗ ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ ГОЛОДОМОРУ

Продовжено роботу створеного торік Громадського комітету із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

В рамках загальнонаціональної акції "Запали свічку пам'яті" мільйони українців запалять свічки у своїх вікнах. 26 листопада в Києві біля Національного меморіалу пам'яті жертв Голодоморів, усіх обласних центрах та 32 країнах світу пройдуть пам'ятні заходи.

На засіданні 22 вересня у стінах Києво-Могилянської академії було затверджено план  всеукраїнських заходів до Дня пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні 26 листопада 2011 року.

Особлива увага була звернута на підготовку 80 роковин геноциду у 2013 році.

Для вшанування на належному рівні 80-х роковин у кожному обласному центрі будуть створені обласні громадські комітети. Заплановано проведення кампанії з вимогами демонтажу пам'ятників тоталітаризму в Україні.

Очікується, що громада доб'ється присвоєння вулицям в українських містах імені відомого світового дослідника Голодомору Джеймса Мейса.

Громадський комітет ініціює встановлення пам'ятних знаків жертвам геноциду в тих населених пунктах України, де їх ще немає.

Українська громадськість спільно з діаспорою вимагатиме, щоб уряд України виконав свої зобов'язання і до 2013 року встановив пам'ятник жертвам Голодомору у Вашингтоні, місце на який влада Сполучені Штати Америки виділила у столиці своєї країни. 

Незважаючи на цензурування Міністерством освіти підручників історії, відомі українські науковці проведуть серію Уроків пам'яті для школярів і студентів, присвячених подіям 1932-1933 років.

До складу Громадського комітету увійшли:

Ольга Богомолець, Володимир Василенко, Іван Васюник, Василь Вовкун, Володимир В'ятрович, Анатолій Гайдамака, Дмитро Гнатюк, Петро Гончар, Іван Дзюба, Іван Драч, єпископ Євстратій (Зоря), Андрій Жолдак, Микола Жулинський, Євген Захаров, Олександр Іванків, Геннадій Іванущенко, Сергій Квіт, Андрій Когут, Роман Круцик, Ніла Крюкова, Станіслав Кульчицький, Неля Лавриненко, Олександр Максимчук, Ніна Матвієнко, Марія Матіос, Василь Марочко, Дмитро Павличко, Олекса Петрів, Мирослав Попович, Олег Рибачук, Стефан Романів, Євген Сверстюк, Михайло Свистович, Володимир Сергійчук, Євген Станкович, Лесь Танюк, Володимир Тиліщак, Ігор Юхновський.

Громадянський комітет з ушанування пам'яті жертв Голодомору було створено в листопаді 2010 року.

Нагадуємо, що на "Історичній Правді" триває безстроковий проект з родинних спогадів читачів "Історія Голоду: розкажіть, як ваша сім'я пережила 1932-33 роки"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.