Київська школа № 175 хоче ім'я Валерія Марченка

Середній загальноосвітній школі № 175 Шевченківського району буде присвоєно ім'я відомого українського правозахисника і журналіста Валерія Марченка.

Відповідний проект рішення винесений на найближчу сесію Київради, повідомила прес-служба голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця.

"Приємно, що сама школа, в якій навчався Валерій, яка створила музей, присвячений його життю і роботам, ініціювала найменування навчального закладу на честь свого видатного учня", - підкреслив Бригинець.

Депутат нагадав, що планується перейменування вулиці Щербакова на Нивках у вулицю Валерія Марченка, адже останній жив в одному з будинків на цій вулиці з квітня 1963 року по жовтень 1983 року. На даному будинку встановлено меморіальну дошку.

ДОВІДКА

Валерій Марченко - український дисидент-правозахисник, літературознавець і перекладач.

Навчався на філологічному факультеті Київського університету, одночасно вивчав тюркські мови у Бакинському університеті.

25 червня 1973 заарештований співробітниками КДБ. За вироком Київського обласного суду від 27 грудня 1973 року за "Наклепницькі вигадки, які ганьблять радянський суспільний лад... за поширення документів націоналістичного змісту, в яких зводиться злісний наклеп на радянську дійсність, національну політику КПРС...", засуджений до 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2-х років заслання.

Валерій і Сандра. Віртуальне кохання українця-дисидента й італійки-студентки

Незважаючи на тяжку хворобу нирок, яка привела до інвалідності, В.Марченко відмовився писати заяву-каяття. Після звільнення жив у Києві. Рішуче виступив проти інструкції Міністерства освіти УРСР "Про посилення вивчення російської мови у школах України", яку назвав "найсвіжішим Валуєвським указом".

21 жовтня 1983 вже важко хворого Валерія Марченка заарештовують вдруге і 13-14 березня 1984 року судять. Винним себе В. Марченко не визнав. Його визнали особливо небезпечним рецидивістом та засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання.

Про маму Валерія Марченка Ніну

Етапом був відправлений у пермські табори, де незабаром відмовили нирки. Помер 5 жовтня 1984 році у тюремній лікарні в Ленінграді.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.