На Львівщині відкрили обеліск солдатам Першої світової (ФОТО)

Біля села Керниця (Городоцький район Львівщини) за участю консулів Австрії та Угорщини в Україні, іноземних гостей з Австрії, Польщі та Канади було відкрито обеліск на солдатському цвинтарі Першої світової війни.

Про це "Історичній Правді" повідомив краєзнавець Олег Кристиняк.

За участю священників відбулася панахида за полеглими у Городоцькій битві, яка відбулась у вересні 1914 року.

 Ветерани (хоч і не Першої світової)

На цьому солдатському цвинтарі лише після повернення австрійської армії 20 травня 1916 року були захоронені останки 282 вояків, 52 з яких є солдатами російської армії.

Танкіст Першої світової малював битви, у яких брав участь (ФОТО)

Скільки з 282 вояків були українцями, встановити не вдалося, але відомо, що в австрійській армії кожен 11-й  (а в російській - кожен другий) вояк був українцем. Спільна могила їх об'єднала.

 Фото: Роман Смілка

Обеліск був привезений з австрійської провінції Штирія, надписи на таблицях виконані українською, німецькою, угорською та англійськими мовами.

Помер останній бойовий ветеран Першої світової. Він не святкував перемогу

"Пам'ятник нагадуватиме теперішньому та прийдешнім поколінням українців Заходу і Сходу про неохідність порозуміння, відповідальності, мудрості і щоб об'єднуючими факторами були наші спільні звершення і перемоги, а не братовбивча війна", - сказав ІП Олег Кристиняк.

Салют за полеглими з усіх сторін

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.