Спецпроект

В Ірпені досліджуватимуть пам'ятник загиблим - щоб уберегти від забудови

Пошуковці проведуть розвідку навколо пам'ятника загиблим воїнам в Ірпені - це необхідно для того, аби визнати територію навколо монументу об'єктом історико-культурної спадщини та захистити від можливої забудови в майбутньому.

Про це "Історичну Правду" повідомили у всеукраїнській громадській організації (ВГО) пошуковців "Союз "Народна Пам'ять". 

"Ми зібрали свідчення очевидців, які підтвердили, що восени 1943 року на цій ділянці лісопосадки проходили бої, - повідомив голова правління ВГО Ярослав Жилкін. - Їхні розповіді, записані та завірені нотаріально, ми подамо до Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України, щоб отримати дозвіл на проведення на цьому місці розвідки".

Мешканка Ірпеня 85-річна Віра Григорівна П., якій у 1943-му було 17 років, розповіла: "Радянські солдати спочатку наступали, а коли у них скінчилися набої, відійшли до лісосмуги і там окопалися. Німці обійшли їх ззаду і розстріляли з автоматів. Наступного дня німці пішли, і місцеві мешканці почали звозити з околиць тіла загиблих саме на це місце", - пригадує Віра Григорівна.

За словами жінки, керував похованням місцевий житель на прізвище Курган. "Він викопав велику яму, а ще один сусід, Дмитро У., з підручних матеріалів збив великий ящик. Тіла убитих солдатів люди замотували у ганчір'я та вкладали рядами. Всього поховали понад 50 чоловік".

Син згаданого Дмитра У.,  Георгій Дмитрович, на той час був 4-річним хлопчиком, але, за його словами, добре пам'ятає ті дні.

"Пригадую, як до нашого дому пришли радянські солдати з боку с. Мостище. Попросили поїсти, моя мати нагодувала їх. Потім раптово стало чути постріли з боку лісопосадки, що знаходилася за вул. Радянською. Наші солдати почали стріляти у відповідь. Бій тривав десь дві години, а коли набої закінчилися, вони відійшли до лісопосадок по вул. Героїв і там окопалися".

Далі Георгій Дмитрович пригадує те саме, що й інші очевидці подій - німці обійшли наших солдатів з тилу і всіх розстріляли. Місцеві мешканці звезли трупи з околиць та поховали у братській могилі. "Батько казав, що всього поховали близько 50 чоловік", - розповів Георгій У.

Ще один свідок тих подій - Віктор Станіславович С., 1938 р. н., восени 1943 р. теж був дитиною, проте багато що пам'ятає:

"Одного дня ми почули перестрілку з боку теперішніх вул. Радянської та Героїв. Бій тривав 1-2 години. Наступного ранку до нас прийшов розвідник у формі моряка. Запитав, чи є у місті німці, мати сказала, що вони пішли. Потім повз наше подвір'я проскакала кіннота та пройшли зв'язківці".

Того ж дня, за спогадами Віктора Станіславовича, місцеві мешканці почали збиратися на розі теперішніх вул. Героїв та Рибака, більшість із них були жінки. "Викопали велику яму та звезли з навколишніх місць тіла загиблих. Я бачив, як їх ховали, обмотаними у чорну тканину, вкладаючи рядами у братську могилу".

Пошуковці припускають, що 57 чоловік, похованих у братській могилі - це далеко не всі загиблі на цьому місці.

Як повідомив керівник громадського комітету захисту Ірпеня Лаврентій Кухалейшвілі, минулого тижня мешканці міста провели суботник та прибрали територію навколо пам'ятника - належним чином підготувавши її до проведення розвідки пошуковцями.

А тим часом, аби запобігти подальiим інцидентам між потенційними забудовниками та мешканцями міста, територію навколо меморіалу цілодобово патрулюють наряди міського відділу міліції.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.