Спецпроект

Фільм про українця, який привіз у Бразилію бандуру (ВІДЕО)

Украïнсько-бразильський режисер Гуту Пашко представляє фiльм "Iван: повертаючись у минуле" (Iván: De Volta Para o Passado) - про життя Iвана Бойко, якого у 1942-му забрали на працю в Нiмеччину i який у 1948-му емiгрував до Бразилiï, де розпочав робити бандури.

Про це "Історичній Правді" повідомив режисер Гуту Пашко.

Перший показ фільму відбудеться сьогодні у Львові - о 16-ій годині в Палаці мистецтв Політехнічного університету.

У 1942 році Іван Бойко був вигнаний із рідного села на Тернопільщині на примусові роботи до Німеччини. У 1948 році він емігрував до Бразилії і ніколи не повернувся, але залишився вірним культурним традиціям своєї країни за допомогою музики.

68 років опісля, фільм документує повернення 91-річного Івана на батьківщину.

Етнічне різноманіття є одним з ознак Парани, де є колонії різних культур та громад, серед них і українська.

Бразилійська Україна: як ми джунглі освоювали

Українська імміграція в Бразилію почалася в кінці XIX-го століття і мала три великі хвилі до 1952 року. Вважається, що українська етнічна група в Бразилії нараховує близько 500 тисяч осіб, з яких 81% проживають в Парані. 100 тисяч з них мешкають у місті Курітіба, серед них і Іван Бойко.

До появи Бойка у Бразилії не існувало культури гри на бандурі.


Трейлер до фільму "Іван: повертаючись у минуле"

"У 2005 році я мав можливість зустрітися з Іваном Бойко щодо зйомок іншого фільму, пов'язаного з історією української іміграції, - розповів для ІП Гуту Пашко. - І одного разу він схвильовано вручив мені два блокноти його щоденника, де згадується про жахи, які він та його родина пережила під час радянського комунізму і в нацистській Німеччині".

За словами режисера, першою його реакцією було відмовитися, але зрештою він вирішив зробити новий фільм, у якому б сам Іван розповів історію свого життя.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.