Спецпроект

ВУЛИЦЮ УРИЦЬКОГО В КИЄВІ ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ НА ЛИПКІВСЬКОГО

Мер Києва Леонід Черновецький підписав рішення Київради 2007 року про перейменування вулиці Мойсея Урицького у вулицю митрополита Василя Липківського.

Про це повідомив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

"Протягом 4 років рішення Київради про перейменування вулиці не підписувалося Черновецьким, - зазначив Бригинець. - Нарешті документ підписаний, і найближчим часом він буде обнародуваний і виконаний".

Процес присвоєння одній з центральних вулиць Києва (на масиві Солом'янка) імені митрополита Василя Липківського тягнеться з 1993 року, коли комісія Київради з питань перейменувань і пам'ятних знаків вперше розглянула питання щодо перейменування вул.Урицького на вул. В.Липківського.

На думку депутата, на карті міста "з'явиться ще один по-справжньому український символ і зникне вулиця, яка носила ім'я головного петроградського ЧКіста, людину, що вчинила злочин проти народовладдя - організувала розпуск Всеросійських установчих зборів, що цілком могли перетворити Росію в демократичну державу, а не комуністичну імперію".

Митрополит Василь (Липківський) - український релігійний діяч, церковний реформатор, проповідник, педагог, публіцист, письменник і перекладач, борець за автокефалію українського православ′я, творець та перший митрополит Київський і всієї України відродженої у 1921 році Української Автокефальної Православної Церкви. У 1919-1927 рр. - останній настоятель та доглядач Софії Київської.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.