Спецпроект

МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ ПОКАЯВСЯ ЗА "ПОЛІТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ'Я" - WIKILEAKS

Українська православна церква (Московського патріархату) визнала, що підтримка Віктора Януковича на президентських виборах 2004 року була помилкою.

Про це у своїй депеші до Держдепартаменту від 9 січня 2009 року написав тодішній посол США в Україні Вільям Тейлор, повідомляє УП з посиланням на сайт Wikileaks.

За словами Тейлора, таку позицію УПЦ МП на зустрічі з представником посольства озвучив голова відділу зовнішніх церковних зав'язків Архімандрит Кирил (Говорун).

"Він визнав, що підтримка Януковича під час президентських виборів у 2004 році була помилкою, і підкреслив незалежність української філії Російської православної церкви. Архімандрит Кирило наголосив, що після 2004 року церква стоїть осторонь від політики. Він також зазначив, що УПЦ МП публічно засуджувала неофіційні православні проросійські групи, які робили політичні заяви", - пише посол.

На думку Архімандрита Кирила, в 2004 році існував ризик розколу православного руху через зусилля Віктора Ющенка добитися визнання незалежних від УПЦ МП церков.

Згодом екс-президент України також став причиною внутрішньої кризи у московському патріархаті.  "Говорун сказав, що участь президента Ющенка у святкуванні 1020-річчя Хрещення Київської Русі в липні 2008 року майже викликало розкол в УПЦ МП", - зазначає дипломат.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.