Спецпроект

Частину Київської фортеці хочуть передати у приватні руки?

Національний історико-архітектурний музей "Київська фортеця" не віддають у державну власність через те, що його частину хочуть передати у приватні руки.

Про це повідомив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

За словами Бригинця, башту №4 за адресою вул. Старонаводницька, 2, що входить до музейного комплексу "Київська фортеця", хочуть передати приватній особі.

"КМДА, на жаль, згодна допомогти комерційникам", - стверджує депутат.

Як повідомив Бригинець, до голови КМДА Олександра Попова звернувся один з народних депутатів України із пропозицією залучити позабюджетні приватні кошти нібито для збереження пам'ятки. З відповіді КМДА на лист нардепа зрозуміло, що виконавчий орган не проти залучити інвесторів до фінансування поновлення башти, пояснюючи це дефіцитом бюджету міста.

"В Києві чимало об'єктів, які вимагають залучення приватних коштів і які, безумовно, можуть стати приватною власністю, але лише за умови розміщення там соціально-важливих об'єктів - музеїв, галерей, театрів. Але, віддавати частину Київської фортеці - це верх цинізму", - заявив депутат.

Як йдеться у листі, в разі необхідності, башту можна віддати інвестору в довгострокову оренду, а для демонстрування тематично-експозиційної виставки Національного історико-архітектурного музею "Київська фортеця" передбачити лише частину приміщення.

"Одна башта, на бульварі Лесі Українки, вже втрачена для культури: там тепер супермаркет і ресторан. Тепер київська влада намагається провернути схожу аферу і з іншою баштою, розпускаючи при цьому плітки, що в ній, нібито буде Музей історії Києва", - висловив припущення Бригинець.

Питання щодо передачі Київської фортеці до державної власності було винесене на сесію Київради 14 липня 2011 року, але його зняли з розгляду за ініціативи Партії Регіонів, мотивуючи це проханням голови КМДА Попова.

Нагадаємо, що днями Олександр Бригинець заявив, нібито КМДА не хоче віддавати у державну власність музей-квартиру Павла Тичини.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.