Спецпроект

Мер Луцька заветував вулицю імені Юлії Тимошенко

Міський голова Луцька Микола Романюк заветував рішення Луцької міськради про перейменування однієї з вулиць на честь Юлії Тимошенко.

Про це повідомляє УП з посиланням на відділ інформаційної роботи міськарди Луцька.

Відповідне розпорядження мер підписав пізно ввечері в середу, "враховуючи  пропозиції Громадської ради та численні скарги лучан на відсутність консультацій з ними".

В повідомленні також зазначається, що згідно Статуту міста "найменування та перейменування територіальних об`єктів міста - вулиць, провулків, майданів і парків тощо - здійснюються міською радою за результатами проведення консультативного опитування мешканців міста".

Як відомо, Луцька міськрада 17 серпня перейменувала одразу 27 вулиць. Серед них - вулиця Лазо, яка носитиме ім'я екс-прем'єра Юлії Тимошенко.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.