Спецпроект

На пам'ятник Олександру Гріну у Феодосії не жертвують

Пам'ятник російському і радянському письменникові Олександру Гріну, який планували встановити ще два роки тому на Музейній площі Феодосії, з'явиться нескоро.

Про це повідомила "Кафі" завідувачка будинком-музеєм Олександра Гріна Олена Світлична.

"Справа, на жаль, не рухається, - сказала вітлична. - Меценати не відгукуються на наші прохання про допомогу, своїми ж силами гроші зібрати не виходить. А у міста є першорядні потреби, на які теж потрібні кошти".

За попередніми підрахунками, на виготовлення пам'ятника потрібно близько 150 тисяч грн.

Олександр Грін - російський радянський письменник, представник романтичного реалізму, хоча сам вважав себе символістом. З 1924 до 1932 року (до смерті) мешкав у Феодосії і Старому Криму. Найвідоміший його твір - повість "Червоні Вітрила" - про віру в чудо і всемогутню мрію.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.