Спецпроект

Національну історичну бібліотеку оцифрують

Національна історична бібліотека України спільно з компанією "Елау" розпочала реалізацію проекту "Історична спадщина України - світовий доступ в електронному форматі".

Мета проекту - збереження і популяризація культурно-історичної документальної спадщини світового і загальнонаціонального значення, зосереджених в фондах Національної історичної бібліотеки України.

Національна історична бібліотека України була заснована в 1939 років і налічує більш ніж 1 мільйон одиниць зберігання. В ній знаходиться рідкісна література, цінні книги, зразки вітчизняного та світового друкарського мистецтва.

Багато унікальних видань: "Острозька біблія", видана Іваном Федоровим в 1581 році - визнаний в усьому світі шедевр, що містить високохудожні заставки, ілюстрації, Синопсис - перший посібник з історії, надрукований в 1674, 1678,1680 рр., Новий завіт і Псалтир" (1580р.), "Біблія" (1581р.).

Значну цінність представляє колекція рідкісних книг XVI - XVII ст. 27-ма мовами світу. У тому числі - прижиттєві видання А. Дюррера, К. Маро, Ж.-Б. Мольєра, П. Ронсара, П. Корнеля, Плутарха; унікальний екземпляр "Роману про Розу" 1538 р., прикрашений золотою емблемою Франциска ІІ, книга латиною Туллія Цицерона "Про природу богів", а також рукописні історичні хроніки XVI - XVIІ невідомих авторів.

Проект "Історична спадщина України - світовий доступ в електронному форматі" розрахований на поетапне виконання робіт.

Наразі спеціалістами ЕЛАУ виконується робота зі створення електронного алфавітного каталогу. Вже з 1 серпня електронна картотека почне розміщуватися у вільному доступі на сайті бібліотеки www.dibu.kiev.ua. Завершити роботи зі створення е-каталогу планується до кінця поточного року.

" Впровадження електронної картотеки в роботу бібліотек - це не лише можливість надавати сучасні послуги своїм читачам, - зазначає директор НІБУ Алла Скорохватова. - В першу чергу, це вирішення проблеми низького рівня освіченості і попиту на літературу серед населення України і навіть з-за кордону. Зараз нагальним питанням є відсутність повної і актуальної інформації про документальні ресурси бібліотечних фондів у вільному доступі".

В рамках проекту також планується створення електронної колекції друкованих видань іноземними мовами XVI - XVII ст. Окрім того, передбачено облаштування електронної читальної зали, проведення навчання для співробітників бібліотек, створення центру видаленого працевлаштування для молоді.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.