Спецпроект

Третина причин трагедії під Смоленськом - помилки росіян

Польський урядовий літак Ту-154 під час підходу до висоти прийняття рішення про посадку відхилявся від правильного курсу на більш як 100 метрів, однак диспетчер Смоленського аеродрому не вказав екіпажу на це.

Як передає кореспондент УНІАН у Польщі, про це на прес-конференції у Варшаві сказав представник польської урядової комісії, яка досліджувала причини трагедії, Вєслав Єдинак.

Він зазначив, що диспетчер Смоленського аеродрому на своєму моніторі повинен був побачити таке значне відхилення та поінформувати про це екіпаж літака, однак не зробив цього.

"Є лише два пояснення, чому це не зроблено: або пристрій не діяв, або особа була невідповідно підготовлена", - відзначив Єдинак.

Він сказав, що польські експерти не отримали від росіян відеозаписів моніторів диспетчерів Смоленського аеродрому з 10 квітня 2010 року, які дозволили б однозначно з'ясувати, що бачили на них працівники наземної обслуги.

"Нельзя его здесь сажать..." Стенограма переговорів диспетчерів

Представник комісії зауважив, що диспетчер весь час підтверджував екіпажу правильність курсу, незважаючи на те, що літак летів із таким значним відхиленням.

Згідно з висновками польських експертів, представлених в остаточному звіті причин Смоленської катастрофи, дезінформування пілотів диспетчерами про правильність курсу та запізніла команда про відхід на "друге коло" є 2 із 6 головних обставин, які спричинили трагедію.

Решта 4 обставини стосуються дій польських пілотів: використання радіо-, а не барометричного висотоміру; брак реакції на команду PULL UP системи TAWS; намагання відійти на "друге коло" в автоматичному режимі; брак тренінгів на літаках Ту-154.

Літак Президента Польщі Леха Качинського Ту-154 розбився під Смоленськом вранці 10 квітня 2010 року. Загинули всі 96 чоловік, що знаходилися на борту, - 88 пасажирів, у тому числі Президент Л.Качинський, і вісім членів екіпажу.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.