Спецпроект

Києву перерахують вік. Столиці чи то 4,5 тисяч років, чи 1200

Столичні депутати вирішили перерахувати вік Києва. Історики називають різні дати - голова комісії Київради Бригинець говорить про вік єгипетських пірамід, екс-мер Валентин Згурський - про 2700 років, Петро Толочко - про 1529.

Проект рішення про створення комісії істориків, які повинні будуть визначити реальну дату заснування міста, винесуть на найближче засідання, повідомляє "Газета по-київськи" з посиланням на "Сегодня".

Iніціатор рішення, голова комісії з культури Олександр Бригінець, вважає, що Київ може виявитися старшим єгипетських пірамід, яким більше 4,5 тисяч років. У свою чергу історики стверджують, що, якщо почати перераховувати дати, то Київ може виявитися молодше (в цьому році столиця відзначила 1529-річчя).

"Багато історичних дат, на жаль, носять" совковий "відтінок. Це стосується і дати заснування Києва, саме тому профільний інститут повинен провести відповідні археологічні роботи, а КМДА повинна виділити гроші на проведення робіт", - пояснює Бригинець.

"1529 років - це максимальний вік столиці", - сказав газеті директор Інституту археології Петро Толочко. Його підтримує і київський історик Олександр Анісімов: "Якщо ми почнемо робити капітальне дослідження, то виявиться, що місту не більше 1200 років! Це якщо рахувати за загальноприйнятою схемою, як місце з безперервним міським поселенням. Я думаю, що це спекуляція. Депутати хочуть напередодні Євро-2012 приймати гостей, як найстаріше місто в світі ".

Між тим, у Центрі археології Києва виступають за перерахунок.

"Зараз жодних нових матеріалів на доказ того, що Київ є старшим свого визначеного віку, ми не маємо. Але розкопки на Старокиївській і Замковій горах проводити потрібно. Так ми б змогли докопатися до істини", - сказав директор Центру Михайло Сагайдак. Він зазначив, що такі розкопки триватимуть не менше п'яти років і обійдуться місту в мільйони гривень.

Офіційно ж, нагадаємо, столиця цього року відзначила 1529-річчя. Екс-мер столиці Валентин Згурський, за урядування якого місто вперше відзначило свій день народження - 1500 років - також підтримує ідею перерахувати вік столиці.

"Коли ми їхали на Раду ЮНЕСКО, на якому мали вирішити питання з віком Києва, ми мали дані, що Києву, Київській Русі - 2700 років ... Я багато виступав і доводив. Але вчені ЮНЕСКО весь час нас омолоджували. У якийсь момент Патон, який був зі мною, каже: "Валя, погоджуйся на 1500 років, інакше зроблять ще молодшим". І я погодився ", - розповів Згурський.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.