Спецпроект

Помер Руслан Зайченко, один із лідерів УНА-УНСО

На 48-му році життя пішов із життя Руслан Зайченко, один із лідерів праворадикальної організації УНА-УНСО, учасник війни у Придністров'ї, один із керівників акції "Україна без Кучми" на Черкащині, політв'язень у справі 9 березня 2001 р.

Руслан Зайченко народився 3 жовтня 1963 р. у м. Бар Вінницької області. У 1973 році батьки переїхали в м.Черкаси, у 1980 році закінчив Черкаську СШ №5.

Осінь 1989 р. - один із фундаторів Черкаської обласної організації Спілки незалежної укранської молоді (СНУМ).

Червень 1990 р. - Голова Черкаської обласної організації Української Міжпартійної Асамблеї (з вересня 1991-го - Українська Національна Асамблея-Українська Народна Самооборона (УНА-УНСО).

В 1990 р.учасник акції реєстрації громадян України, відродження козацтва на Черкащині, "ланцюга злуки", студентського голодування. 

1991-1992 рр. - боротьба з антиукраїнськими організаціями та кримським сепаратизмом ("поїзд дружби" до Криму).

У 1992 р. брав участь у захисті українців Придністров'я, стрілець УНСО ПМР.

Учасник поховання Патріарха України-Руси УАПЦ Володимира Романюка 18 липня 1995 року, та протестного голодування проти незаконної заборони організації.

Багаторічний голова Черкаської обласної організації УНА (УНА-УНСО), останні роки - глава виконкому партії УНА.

Один із керівників акції "Україна без Кучми" на Черкащині, координатор охорони наметового містечка в м. Києві. Відбував покарання по сфабрикованій справі "9 березня". Рішенням Парламентської Асамблеї Ради Європи у вересні 2003 визнаний політв'язнем.

Як склалася доля засуджених за участь в акції "Україна без Кучми"

У 2004-му - координатор походу сумських студентів на Київ, один із організаторів громадянської компанії "Пора". Керівник охоронних підрозділів Помаранчевої революції.

Указом Президента України нагороджений орденом "За мужність" ІII ступеня. Урядом Придністровської Молдавської Республіки нагороджений медаллю "Защитник Приднестровья".

Навчався на 5 курсі історичного факультету Черкаського Національного університету ім. Богдана Хмельницького.

Батько двох дітей. Дружина - відома українська дизайнера Леся Теліженко.

Прощання з Русланом Зайченком відбудеться:- 12 липня 2011 року о 20-00 м. Київ, проспект космонавта Комарова 3, Лікарня №6 (Медгородок).

В ніч з 12-го на 13-те липня 2011 року тіло буде знаходитись в храмі "Покрови Пресвятої Богородиці" м. Черкаси, вул. Благовісна 54 (колишній кінотеатр Зірка).

Телефони для довідок 067 284 30 04, 0472 38 34 73 - отець Назарій.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.