Спецпроект

На Львівщині відкрили пам'ятний знак підпільному парламенту УГВР

Сьогодні у селі Сприня Самбірського району на Львівщині - урочисте відкриття пам'ятного знака Великого збору Української головної визвольної ради - підпільного парламенту воюючої України в роки Другої світової війни.

Про це УНІАН повідомили у прес-центрі Центру досліджень визвольного руху.

Як нагадали у прес-центрі, 11 липня виповнюється 67 років створення Української головної визвольної ради. Установчі збори Української головної визвольної ради відбулися 11-15 липня 1944 поблизу с. Недільна на Самбірщині під охороною відділів Української повстанської армії.

"УГВР постала як орган політичного керівництва українським визвольним рухом. Серед організаторів УГВР - Кирило Осьмак, Ростислав Волошин, Роман Шухевич, Василь Мудрий, о. Іван Гриньох та інші. Підпільний український парламент існував упродовж десяти років, аж до моменту, коли останній Генеральний секретар УГВР Василь Кук потрапив у полон, очолював визвольну боротьбу українців", - говориться в повідомленні.

УГВР - підпільний парламент і уряд, який керував УПА

За словами директора Національного музею Меморіалу жертв окупаційних режимів Руслана Забілого, "УГВР була понадпартійною структурою. Це своєрідний підпільний парламент, покликаний координувати боротьбу проти німецького і радянського тоталітаризмів за створення Української самостійної соборної держави. До УГВР запросили представників українських політичних партій і організацій, які поділяли ідеї революційної боротьби за свободу. На той час не було жодної політичної партії і організації, яка діяла б легально. Тому парламент складався не з політичних партій, а із людей, які мали великий досвід політичної діяльності".

Історик наголосив: "Президентом УГВР став соціаліст Кирило Осьмак, який з 1918 року був членом Центральної ради. Віце-президент УГВР Василь Мудрий був віце-спікером сейму міжвоєнної Польщі. Це важливо для сьогодення, побачити реальну позицію Організації українських націоналістів, яка залучала до керівництва визвольним рухом і представників інших політичних сил. А в УПА були вірмени, грузини, росіяни, литовці, євреї, які також не належали до ОУН, але поділяли її мету і завдання під гаслом "Воля народам! Воля людині!".

"Саме впливи підпільників із Центру й Сходу України вилилися в те, що був створений ініціативний комітет у грудні 1943 року, який працював над скликанням Великого збору УГВР", - вважає Забілий.

Відкриття пам'ятного знака Великого збору Української головної визвольної ради є ініціативою громадськості Львівщини за підтримки Львівської обласної ради, Львівської обласної державної адміністрації, Самбірської районної ради, Самбірської районної державної адміністрації.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.