Спецпроект

ЮНЕСКО просить Київ визначитися з охоронною зоною

Комітет Світової спадщини на своїй 35-й сесії вирішив закликати Україну визначити зону в історичному центрі у Києві, і захистити її відповідними законами.

"Комітет ... наполегливо прость Країну-учасницю (Україну) визначити захищену зону в центральному Києві якомога скоріше", - така заява міститься у рішенні комітету зі Світової спадщини ЮНЕСКО, остаточно прийнятому 29 червня 2011 року у Парижі.

Також цим рішенням комітет наполегливо просить Україну посилити регуляторні та практичні механізми - для того, щоб достатнім виконати законодавство щодо історичного центру.

Таке рішення було прийнято на основі аналітичних звітів моніторингових місій експертів ЮНЕСКО/ІКОМОС, котрі працювали в Україні у 2009 та 2010 роках. Експерти ЮНЕСКО констатують, що Україна не може надати тих документів та даних, котрі ця організація просить уже не перший рік.

Так, ЮНЕСКО у відповідь на своє прохання не отримало від України достатньої інформації по ряду об'єктів, що будуються, котрі ця організація просила зупинити. Мова йде про ряд будівництв в буферній зоні Софійського собору - зокрема, про адресу Гончара 17-23.

Незважаючи на прохання ЮНЕСКО, українська влада саботує встановлення меж історичного центру Києва і не виробила план зі управління об'єктами всесвітньої спадщини на території Києва.

Експерти ЮНЕСКО та ІКОМОС також констатують, що Україна, попри звернення до неї, не зробила дослідження ландшафту у зоні Києво-Печерської Лаври. Аналогічна ситуація склалася з Дальніми печерами Лаври - також Україна не надала жодних документів з приводу їх відновлення та збереження.

Також Україна не надає плану консерваційних робіт, котрі зараз тривають на Андріївській церкві.

Як відомо, комітет з охорони Світової спадщини складається з 21 країни, котрих вибирає генеральна асамблея країн-учасниць Конвенції з охорони культурної спадщини.

У список Світової спадщини входять видатні культурні і природні цінності, що становлять надбання всього людства.

Україна у Світовій спадщині представлена шістьма об'єктами: собором Святої Софії і Києво-Печерською лаврою в Києві, резиденцією буковинських православних митрополитів у Чернівцях, історичним центром Львова, буковими пралісами Карпат і геодезичною дугою Струве.

Кілька тижнів тому ІКОМОС висловив занепокоєння щодо можливої забудови фундаментів Десятинної церкви.

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.