Спецпроект

У Києві хочуть знести 150-річний будинок на Подолі

Унiкальний зразок пам'ятки архiтектури Києва в стилiстицi "провiнцiйного класицизму" на розi Нижнього Валу та вул. Житньоторзької пiдготовлено до зносу до 29 червня для будiвництва на його мiсцi п'ятиповерхового житлового будинку.

Про це агенції "Iнтерфакс" повiдомив архiтектор, член українського комiтету ICOMOS, вiце-президент Київської органiзацiї Нацiональної спiлки архiтекторiв України Георгiй Духовичний.

За його словами, необхiдно вимагати зупинити знесення для термiнового перегляду i визначення легiтимностi дозволiв та погоджень, наданих Київською мiськдержадмiнiстрацією, керованою командою Леонiда Черновецького щодо будинку на вул. Н.Вал, 17/6 (кияни мають пам'ятати цей двоповерховий будинок - через перехрестя від Житнього ранку, навпроти автостанції Поділ - ІП).

Крiм того, Г.Духовичний додав, що ця пам'ятка архiтектури за своє майже 150-рiчне життя перенесла три вiйни, двi окупацiї, двi революцiї та радянську владу. Вона зберегла первинний декор iз рiзьбленої деревини та поверхневий декор з вiнцевим карнизом середини XIX столiття.

Її розташування на територiї Державного iсторико-архiтектурного заповiдника "Древнiй Київ" надає їй особливий статус збереження.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.