Спецпроект

На Дніпропетровщині перепоховали останки 67 радянських воїнів

В 70-ту річницю нападу Третього рейху на СРСР Криворізька філія історико-пошукової організації "Пошук-Дніпро" провела перепоховання 67 бійців Радянської армії, знайдених в результаті пошукових робіт в районі селища Базавлук.

Про це "Історичну Правду" повідомили пошуківці.

Знайдені останки належить солдатам, що загинули під час Нікопольсько-Криворізької наступально-визвольної операції Червоної Армії в період з жовтня 1943 до лютого 1944 року. На жаль, всі вони лишилися невпізнаними.

Бійці були знайдені на бойових позиціях - у стрілецьких щілинах, землянках, окопах.

Урочисте перепоховання відбулося з дотриманням військового ритуалу на меморіальному комплексі хутору Високий Софіївського району Дніпропетровської обл. Захід був організований керівництвом Софіївської рай адміністрації, районної ради та активістами ІПО "Пошук-Дніпро".

Нікопольсько-Криворізька наступально-визвольна операція Червоної Армії  проходила в період з жовтня 1943 року до лютого 1944 року. Особливо напружені бої відбувалися в Софіївському районi, де проходила основна оборонна лінія фашистів. На цій ділянці билися з ворогом підрозділи 3-го Українського фронту.

Бойове завдання підрозділів полягало у прориві ворожої оборони та штурмі міста Кривий Ріг з південно-західного напрямку. Під час запеклих боїв на вказаній території загинуло понад 40 000 бійців та командирів Червоної Армії.

Історико-пошукова організація "Пошук-Дніпро" займається вивченням історичної спадщини на території Дніпропетровської області, починаючи з 1981 року. Силами активістів організації були знайдені та перепоховані рештки понад 1200 бійців та командирів Червоної армії.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.