Спецпроект

Німецькі історики зібрали молодих науковців для форуму про напад на УРСР

21 червня 2011 року в приміщення Посольства Німеччини відбулося відкриття Міжнародного Форуму "Історичної Майстерні Європа", присвяченого 70-ї річниці нападу німецького вермахту на Радянський Союз.

Тема цьогорічного форуму - "1941 рік: німецька нищівна війна в Україні та її учасники".

"Націонал-соціалістична нищівна війна проти Радянського Союзу залишила на території сьогодняшньої України сліди в особливому розмірі, пов'язані з такими місцями, як Бабин Яр, - зазначив керівник відділу "Критичне осмислення історії" фонду "Память, Відповідальність та Майбутнє" Мартін Бок. - Велика частка людей, які були насильно вивезені на примусови роботи в Німеччину, походить саме з України".

Замдиректора Лейпцизького Центру "Історія та Культура Центрально-Східної Європи", професор Університету Лейпцига Штефан Трьобст наголосив на важливості 70-ї річниці „Плану Барбаросса" (німецького нападу на Радянський Союз 22 червня 1941 року без оголошення війни).

"Ця дата є важливою для українсько-німецьких стосунків, тому що Українська РСР, яка на той час існувала, та її мешканці прямо постраждали від цієї агресії", - підкреслив професор.

Трьобст відкрив завісу щодо питання коопераціїї українських та німецьких науковців. Він розповів про тісну співпрацю між містами Лейпциг та Київ. У 2011 році співпадають дві важливі дати: 50-ття партнерства між містами Київ та Лейпциг, а також і партнерства Університетів (Університета Лейпциг та Київського Національного Університету ім. Тараса Шевченка).

Пан Трьобст висловився за подальшу кооперацію між українськими та німецькими істориками для обміну результатів досліджень про історію 20-го століття та, особливо, Другої світової війни: "важливим є європейське збалансоване співставлення національних пам'ятей, що одночасно означає прийняття того, що інші країни мають іншу пам'ять, ніж власна."

Для участі в "Історичній Майстерні Європа" в Київ на п'ять днів прибули 32 докторанти і молоді науковців з усієї Європи - на дебати щодо української та європейської культури пам'яті з особливим фокусом на темі  "1941 рік: німецька нищівна війна в Україні та її учасники".

Крім дискусійних платформ, у програму форум включені лекції українських та європейських істориків. Окрім того, будуть оглянуті історичні місця - Бабин Яр, Канів, Корсунь-Шевченківський, меморіальний комплекс „Національний Музей Історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945 років" і Меморіал пам'яті жертв Голодоморів в Україні.

Деталі про форум "Історичної майстерні Європа" - тут. Найближчим часом ІП опублікує тези доповіді професора Франка Голчевські "Визволення чи окупація? Німці та українці в 1941 року", прочитаної у рамках форуму.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.