Спецпроект

Вулицю Боженка перейменують на Малевича

Комісія Київради з питань культури та туризму розглянула і підтримала ініціативу про перейменування вулиці імені червоного командира Василя Боженка на вулицю всесвітньо відомого українського художника Казимира Малевича.

Про це повідомила прес-служба депутата Київради Олександра Бригинця.

"Київ - рідне місто для одного з найбільш яскравих художників ХХ ст - Казимира Малевича. Безумовно, в Києві повинно бути більше місць, пов'язаних із усесвітньо відомими геніями, які мають стосунок до столиці. Малевич - один із них", - заявив Бригінець.

Казимир Малевич (1879-1935) - автор знаменитого "Чорного квадрата", художник-авангардист, основоположник супрематизму. Народився в 1879 році Києві, тут же навчався в художній школі. Протягом свого життя поза Києвом Малевич декілька разів мав намір перебратися на батьківщину, але переїхав тільки тоді, коли його почали переслідувати в Росії як "містика і формаліста".

Працював професором в Київському художньому інституті. Але і тут влада не давала йому спокою: персональна виставка в Києві, яка працювала в лютому-травні 1930, була жорстко розкритикована, а восени того ж року Малевича заарештували і посадили.

Василь Боженко - уродженець Херсонщини, київський столяр, більшовик. Під час Січневого повстання 1918 року на чолі Деміївського червоногвардійського загону брав участь у боях проти Центральної ради.

Після поразки у вересні 1918-го організовує загони Української Червоної армії, стає командиром Таращанської бригади, яка входила до складу 1-ої української радянської дивізії, якою командував Щорс. Воював проти Директорії УНР, 5 лютого 1919 року саме полк Боженка оволодів Києвом. Помер у серпні 1919-го.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.