Спецпроект

Ладижинські "регіонали" відмовилися вшанувати жертв Голокосту?

Виконком Ладижинської міськради (Вінничина) визнав недоцільним позначення пам'ятним знаком місця масового знищення 12 вересня 1941 року єврейських жителів м. Ладижин.

Про це повідомляє дописувач "Народної правди" Андрій Скакодуб.

12 вересня 1941 року есесівці зігнали близько двох тисяч мешканців Ладижина під село Басаличівку і всіх знищили. Так записано в Книзі пам'яті України (том 6 "Вінницька область" стр. 197).

Місце розстрілу є подільським Бабаними яром, адже переважно було знищено саме євреїв. В 1944 році було здійснено часткове перепоховання - частина розстріляних була перепохована в м. Умані, а 480 евреїв було перепоховано на єврейському кладовищі по вул. Набережна міста Ладижин, де було встановлено пам'ятний знак.

На місці розстрілу знаходиться піщаний кар'єр, в якому постійно знаходять рештки розстріляних, яких так і не перепоховали.

У зв'язку з тим, що 12 вересня 2011 року виповнюється 70 років з цієї трагічної дати, голова міської організації Спілки Радянських офіцерів, полковник запасу М.Ф. Бурдейний звернувся до міського голови міста Ладижин Валерія Коломєйцева (голова місцевого осередку Партії регіонів) з проханням встановити пам'ятний знак у формі гранітної плити на місці знищення двох тисяч ладижинців.

Але виконавчий комітет міської ради (сформований депутатською групою фракцій Партії регіонів, УДАР, "Фронт Змін" та "Сильна Україна") прийняв рішення та визнав недоцільним позначення пам'ятним знаком місця масового знищення 12 вересня 1941 року єврейських жителів м. Ладижин.

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.