Спецпроект

Ладижинські "регіонали" відмовилися вшанувати жертв Голокосту?

Виконком Ладижинської міськради (Вінничина) визнав недоцільним позначення пам'ятним знаком місця масового знищення 12 вересня 1941 року єврейських жителів м. Ладижин.

Про це повідомляє дописувач "Народної правди" Андрій Скакодуб.

12 вересня 1941 року есесівці зігнали близько двох тисяч мешканців Ладижина під село Басаличівку і всіх знищили. Так записано в Книзі пам'яті України (том 6 "Вінницька область" стр. 197).

Місце розстрілу є подільським Бабаними яром, адже переважно було знищено саме євреїв. В 1944 році було здійснено часткове перепоховання - частина розстріляних була перепохована в м. Умані, а 480 евреїв було перепоховано на єврейському кладовищі по вул. Набережна міста Ладижин, де було встановлено пам'ятний знак.

На місці розстрілу знаходиться піщаний кар'єр, в якому постійно знаходять рештки розстріляних, яких так і не перепоховали.

У зв'язку з тим, що 12 вересня 2011 року виповнюється 70 років з цієї трагічної дати, голова міської організації Спілки Радянських офіцерів, полковник запасу М.Ф. Бурдейний звернувся до міського голови міста Ладижин Валерія Коломєйцева (голова місцевого осередку Партії регіонів) з проханням встановити пам'ятний знак у формі гранітної плити на місці знищення двох тисяч ладижинців.

Але виконавчий комітет міської ради (сформований депутатською групою фракцій Партії регіонів, УДАР, "Фронт Змін" та "Сильна Україна") прийняв рішення та визнав недоцільним позначення пам'ятним знаком місця масового знищення 12 вересня 1941 року єврейських жителів м. Ладижин.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.