Спецпроект

Ладижинські "регіонали" відмовилися вшанувати жертв Голокосту?

Виконком Ладижинської міськради (Вінничина) визнав недоцільним позначення пам'ятним знаком місця масового знищення 12 вересня 1941 року єврейських жителів м. Ладижин.

Про це повідомляє дописувач "Народної правди" Андрій Скакодуб.

12 вересня 1941 року есесівці зігнали близько двох тисяч мешканців Ладижина під село Басаличівку і всіх знищили. Так записано в Книзі пам'яті України (том 6 "Вінницька область" стр. 197).

Місце розстрілу є подільським Бабаними яром, адже переважно було знищено саме євреїв. В 1944 році було здійснено часткове перепоховання - частина розстріляних була перепохована в м. Умані, а 480 евреїв було перепоховано на єврейському кладовищі по вул. Набережна міста Ладижин, де було встановлено пам'ятний знак.

На місці розстрілу знаходиться піщаний кар'єр, в якому постійно знаходять рештки розстріляних, яких так і не перепоховали.

У зв'язку з тим, що 12 вересня 2011 року виповнюється 70 років з цієї трагічної дати, голова міської організації Спілки Радянських офіцерів, полковник запасу М.Ф. Бурдейний звернувся до міського голови міста Ладижин Валерія Коломєйцева (голова місцевого осередку Партії регіонів) з проханням встановити пам'ятний знак у формі гранітної плити на місці знищення двох тисяч ладижинців.

Але виконавчий комітет міської ради (сформований депутатською групою фракцій Партії регіонів, УДАР, "Фронт Змін" та "Сильна Україна") прийняв рішення та визнав недоцільним позначення пам'ятним знаком місця масового знищення 12 вересня 1941 року єврейських жителів м. Ладижин.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.