Спецпроект

Регіонал запевнила американців, що серп і молот - не радянська символіка

Народний депутат від Партії регіонів Олена Бондаренко наголошує, що використання червоного прапора у дні свята Перемоги жодним чином не є поверненням України до радянської символіки.

Про це вона сказала на брифінгу у Національному прес-центрі у Вашингтоні, повідомляє УП.

Бондаренко підкреслила, що ухвалення Верховною Радою закону "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років" було прийнято для вшанування пам'яті і подвигів старшого покоління українців, які віддавали життя за Батьківщину.

"Український парламент ухвалив документ, який говорить виключно про використання прапора військової частини, яка брала Рейхстаг. На цьому прапорі є номер частини та назва. Там немає символів Радянського Союзу. Єдина схожість, що прапор має червоний колір", - заявила Бондаренко.

"Як бачите, цей прапор військової частини не має жодного відношення до радянської символіки", - ще раз підкреслила депутат.

Вона також зазначила, що "універсальним" прапором в Україні є державний прапор.

"Український прапор - найкращий і найуніверсальніший, і він буде завжди і всюди. Що стосується традиції західних областей України вивішувати прапор, наприклад, ОУН-УПА, це теж залишається. І якщо пригадати ті свята, які пов'язані з запорізьким козацтвом, то є також і малиновий прапор", - додала Бондаренко.

Як відомо, копія прапора Перемоги передбачає наявність на його "лицьовому боці вгорі біля ратища срібних п'ятикутної зірки, серпа і молота".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.