Спецпроект

КГБ і західні атомні монополії спільно приховували наслідки Чорнобиля

Після року інформаційної блокади Комітет державної безпеки (КГБ) СРСР виявив, що для поширення потрібної інформації за кордоном можна використовувати й "клятих капіталістів", для яких правда про масштаби аварії була фінансово незручною.

Про це пише у колонці "Історія з грифом "Секретно" для ТСН.ua Володимир В'ятрович.

"Перше скупе повідомлення про вибух Кремль дозволив оприлюднити 28 квітня 1986 року, після тиску Швеції, фахівці якої зафіксували на своїй території підвищену радіацію", - повідомляє історик.

Тим часом на Заході піднімається справжня інформаційна хвиля про аварію в Чорнобилі (перше інформаційне повідомлення 28 квітня 1986 року в програмі ABC News).

Перший телесюжет про Чорнобиль на Заході (ВІДЕО)

В'ятрович зазначив, що документи КГБ показують, як керівництво Кремля намагалося з допомогою спецслужби контролювати іноземних журналістів.

Наприклад, вказує В'ятрович, першим ЧАЕС відвідали американці - аж 23 лютого 1987 року. КГБ звітував, що хоч професор Гарвардського університету Уілсон Роберт і кореспондент "Лос Анджелес Тайм" Робер Шпір з'їздили на ЧАЕС, проте виміряти рівень радіації їм не дали.

Радянська влада "для заперечення розгорнутого буржуазними засобами інформації пропагандистського галасу довкола аварії на ЧАЕС" запрошувала журналістів комуністичних видань.

"Але швидко чекісти усвідомили, - пише В'ятрович, - для поширення потрібної їм інформації можна використовувати не лише ідеологічних союзників, але й "клятих капіталістів", для яких правда про масштаби аварії була фінансово незручною".

Наприклад, у документах КГБ є інформація, що 24 квітня 1987 року в 30-кілометровій зоні ЧАЕС перебували журналісти американської телекомпанії СBS.

Після їхньої роботи КГБ звітував: "Знімальна група зацікавлена у висвітленні ліквідації аварії у вигідному для нас світлі у зв'язку з наміром власників атомних станцій Заходу довести безпеку їх подальшого використання".

Історик пише, що через кілька місяців від початку організованих вояжів закордонних журналістів в Чорнобильську зону в КГБ із задоволенням констатували: більшість публікацій в іноземних медіа після квітня 1987 року "мають об'єктивний і доброзичливий характер", що "пояснюється зацікавленістю західних монополій у зв'язку з тим, що матеріали про події на ЧАЕС викликали масовий рух серед населення їх країн з вимогами заборонити будівництво об'єктів атомної енергетики".

"Тим часом людей вбивала відсутність елементарних відомостей, які могли запобігти багатьом нещастям. Лише у січні 1994 року Україна прийняла Закон "Про державну таємницю", який заборонив засекречування будь-яких відомостей про екологічні катастрофи", - підкреслив В'ятрович.

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.