Спецпроект

Маринович і Грицак вважають прапор Перемоги "масштабною провокацією"

Львівські науковці оприлюднили звернення з приводу провокацій, які, на їхню думку, плануються 9 травня. Вони вважають, що легалізація червоних прапорів на День Перемоги є політичною технологією натравлювання українців проти українців.

Про це у своєму блозі на УП повідомив один із підписантів - головред культурологічного часопису "Ї" Тарас Возняк. Ось текст звернення:

"8-9 травня 1945 року зупинилися жорна смерті - в Європі закінчилася Друга світова війна.

Однак наслідки цієї війни ми відчуваємо до сьогодні. Вона ще не стала віддаленим від нас історичним фактом - це все ще жива у пам'яті трагедія європейського світу. Ще живуть серед нас ті, хто її пам'ятає, хто постраждав від неї.

Перед глибиною цієї трагедії людині у ці дні залишається тільки схилити голову і задуматися про нашу недосконалість і недосконалість нашого світу.

Але, як бачимо, дві частини Європи відзначають завершення цієї війни у різні дні - війна все ще дихає на нас своїм вогненним подихом.

Так само, як і тим, що не всі воїни тієї війни гідно поховані. І не всі ветерани, не всі армії, що брали у ній участь, гідно пошановані.

Україна досі роздерта по лінії протиставлення двох поглядів на цю війну, яка для частини українців так і не завершилася у травні 1945 року.

Сьогоднішня "офіційна історія від табачника" цього не визнає. Так само як не визнає співучасті червонопрапорного сталінського режиму у розв'язанні цієї найкривавішуої в історії людства війни. Натомість робляться цинічні спроби спекулювати на цій трагедії.

І цього року ворожі до майбутнього України сили як всередині держави, так і за її кордонами, вже традиційно користуються цією черговою річницею, щоб іще більше посіяти розбрат серед українців - протиставити і ветеранів двох армій, і дві частини України.

Тепер ця політична технологія натравлювання українців на українців набула форми легітимізації комуністичного червоного прапора - прапора сталінського режиму, який видається за знамено перемоги.

Формально ініціаторами цієї провокації стали відверто антидержавні та антиукраїнські сили з партій "Родина" та "Русское единство", що зібралися влаштовувати паради під червоними прапорами не у себе вдома, а на Заході України, насміхаючись над нашими почуттями.

Розсвареними українцями буде легше керувати - це стара як світ технологія: "поділяй і володарюй".

Але це технологія не лише обману суспільства та відвернення уваги від справ справді важливих. Це ще й гра з вогнем. Це підготовка справжнього розпаду країни. І у цю гру вже граються не лише екстремісти з "Родины", "Русского єдинства", а й "доброзичливці" України з-за кордону.

Тому ми ще раз наголошуємо - провокація з легалізацією 9 травня червоних прапорів є політичною технологією, яка не має нічого спільного ні з історичними фактами, ні з людською справедливістю.

Ми розцінюємо цю масштабну провокацію як загрозу для єдності української держави.

Ми засуджуємо всіх учасників цієї скандальної спецоперації наших внутрішніх політтехнологів та іноземних спецслужб.

Ми закликаємо ЗМІ поставитися до неї, як слід зображувати терористичні акти: суто інформаційно, без нагнітання емоцій, щоб не дати у руки його виконавцям головного козиря - масового та емоційного висвітлення у пресі. Ми маємо зберегти тверезе бачення цього інциденту як звичайної провокації та політичної технології.

Ми закликаємо центральні і місцеві влади у правовому полі відвернути масштабні сутички, яких так прагнуть екстремісти всіх кольорів та мастей.

Друга світова війна була трагедією всієї України, а не лише її частини. А тому настав найвищий час цю трагедію минулого закінчити раз і назавжди історичним примиренням заради майбутнього".

Під зверненням уже підписалися:

Антін Борковський - політолог, Львів

Тарас Возняк - політолог, головний редактор Журналу Ї, Львів

Ярослав Грицак - професор Українського католицького університету, історик, Львів

Отець Борис Ґудзяк - ректор Українського католицького університету

Орест Друль - політолог, Львів

Марія Зубрицька - проректор Львівського національного університету ім. Івана Франка

Дзвінка Мамчур-Калинець - проректор Львівського національного університету ім. Івана Франка

Роман Кечур - психіатр, політичний аналітик, Львів

Ігор Коліушко - політичний аналітик, Львів-Київ

Михайло Комарницький - видавець, політичний аналітик, Львів

Мирослав Маринович - віце-ректор Українського католицького уіверситету, ЛЬвів

Микола Рябчук - політолог, Київ-Львів

Богдан Панкевич - почесний консул Королівства Нідерланди, Львів

Тарас Плахтій - політолог, Львів

Ірина Подоляк - начальник відділу міжнародних зв'язків Львівської міської ради, Львів

Олесь Старовойт - політолог, Львів

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.