Спецпроект

Маринович і Грицак вважають прапор Перемоги "масштабною провокацією"

Львівські науковці оприлюднили звернення з приводу провокацій, які, на їхню думку, плануються 9 травня. Вони вважають, що легалізація червоних прапорів на День Перемоги є політичною технологією натравлювання українців проти українців.

Про це у своєму блозі на УП повідомив один із підписантів - головред культурологічного часопису "Ї" Тарас Возняк. Ось текст звернення:

"8-9 травня 1945 року зупинилися жорна смерті - в Європі закінчилася Друга світова війна.

Однак наслідки цієї війни ми відчуваємо до сьогодні. Вона ще не стала віддаленим від нас історичним фактом - це все ще жива у пам'яті трагедія європейського світу. Ще живуть серед нас ті, хто її пам'ятає, хто постраждав від неї.

Перед глибиною цієї трагедії людині у ці дні залишається тільки схилити голову і задуматися про нашу недосконалість і недосконалість нашого світу.

Але, як бачимо, дві частини Європи відзначають завершення цієї війни у різні дні - війна все ще дихає на нас своїм вогненним подихом.

Так само, як і тим, що не всі воїни тієї війни гідно поховані. І не всі ветерани, не всі армії, що брали у ній участь, гідно пошановані.

Україна досі роздерта по лінії протиставлення двох поглядів на цю війну, яка для частини українців так і не завершилася у травні 1945 року.

Сьогоднішня "офіційна історія від табачника" цього не визнає. Так само як не визнає співучасті червонопрапорного сталінського режиму у розв'язанні цієї найкривавішуої в історії людства війни. Натомість робляться цинічні спроби спекулювати на цій трагедії.

І цього року ворожі до майбутнього України сили як всередині держави, так і за її кордонами, вже традиційно користуються цією черговою річницею, щоб іще більше посіяти розбрат серед українців - протиставити і ветеранів двох армій, і дві частини України.

Тепер ця політична технологія натравлювання українців на українців набула форми легітимізації комуністичного червоного прапора - прапора сталінського режиму, який видається за знамено перемоги.

Формально ініціаторами цієї провокації стали відверто антидержавні та антиукраїнські сили з партій "Родина" та "Русское единство", що зібралися влаштовувати паради під червоними прапорами не у себе вдома, а на Заході України, насміхаючись над нашими почуттями.

Розсвареними українцями буде легше керувати - це стара як світ технологія: "поділяй і володарюй".

Але це технологія не лише обману суспільства та відвернення уваги від справ справді важливих. Це ще й гра з вогнем. Це підготовка справжнього розпаду країни. І у цю гру вже граються не лише екстремісти з "Родины", "Русского єдинства", а й "доброзичливці" України з-за кордону.

Тому ми ще раз наголошуємо - провокація з легалізацією 9 травня червоних прапорів є політичною технологією, яка не має нічого спільного ні з історичними фактами, ні з людською справедливістю.

Ми розцінюємо цю масштабну провокацію як загрозу для єдності української держави.

Ми засуджуємо всіх учасників цієї скандальної спецоперації наших внутрішніх політтехнологів та іноземних спецслужб.

Ми закликаємо ЗМІ поставитися до неї, як слід зображувати терористичні акти: суто інформаційно, без нагнітання емоцій, щоб не дати у руки його виконавцям головного козиря - масового та емоційного висвітлення у пресі. Ми маємо зберегти тверезе бачення цього інциденту як звичайної провокації та політичної технології.

Ми закликаємо центральні і місцеві влади у правовому полі відвернути масштабні сутички, яких так прагнуть екстремісти всіх кольорів та мастей.

Друга світова війна була трагедією всієї України, а не лише її частини. А тому настав найвищий час цю трагедію минулого закінчити раз і назавжди історичним примиренням заради майбутнього".

Під зверненням уже підписалися:

Антін Борковський - політолог, Львів

Тарас Возняк - політолог, головний редактор Журналу Ї, Львів

Ярослав Грицак - професор Українського католицького університету, історик, Львів

Отець Борис Ґудзяк - ректор Українського католицького університету

Орест Друль - політолог, Львів

Марія Зубрицька - проректор Львівського національного університету ім. Івана Франка

Дзвінка Мамчур-Калинець - проректор Львівського національного університету ім. Івана Франка

Роман Кечур - психіатр, політичний аналітик, Львів

Ігор Коліушко - політичний аналітик, Львів-Київ

Михайло Комарницький - видавець, політичний аналітик, Львів

Мирослав Маринович - віце-ректор Українського католицького уіверситету, ЛЬвів

Микола Рябчук - політолог, Київ-Львів

Богдан Панкевич - почесний консул Королівства Нідерланди, Львів

Тарас Плахтій - політолог, Львів

Ірина Подоляк - начальник відділу міжнародних зв'язків Львівської міської ради, Львів

Олесь Старовойт - політолог, Львів

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.