Спецпроект

Cправу про заборону червоного маршу у Львові повернули до суду

4 травня 2011 року Львівський апеляційний адміністративний суд задовольнив апеляційну скаргу Львівської міської організації ВО "Свобода" щодо заборони проведення масових заходів 9 травня 2011 року політичною партією "Русское единство".

Про це повідомила прес-служба ВО "Свобода".

Апеляційний суд під головуванням судді Андрія Ліщинського скасував ухвалу Львівського окружного адміністративного суду, який у квітні закрив провадження у справі щодо заборони заходів партій "Русское единство" та "Родина" у Львові.

"Львівський адміністративний апеляційний суд, скасувавши ухвалу першої судової інстанції, ухвалив справедливе рішення і закрив справу про заборону проведення маргінальним проросійським силам "маршу пабєди" у Львові 9 травня", - заявив представник ВО "Свободи" в суді, голова комісії депутатської діяльності та законності Львівської міської ради Любомир Мельничук.

"Червоний марш" у Львові: хто його організовує

Водночас Мельничук повідомив, що Львiвський мiськвиконком звернувся до суду з позовом, в якому вимагає "заборонити проведення масових заходiв 9 травня у зв'язку з тим, що заявки подали багато органiзацiй рiзного iдеологiчного спрямування i можуть виникнути порушення громадського порядку".

За словами депутата, наразi вже подано 14 заявок на проведення масових заходiв i бiльшiсть з них запланованi на Марсовому полi та на Пагорбi Слави.

Заявки подали партiї "Русское единство" (на 1560 осіб), "Родіна", органiзацiї "Народного Руху України" та Української республiканської партiї, молодiжнi органiзацiї "Сокiл" i "Молодий народний рух", а також громадськi органiзацiї "Патрiот України", Козацький полк Галичини та обласна органiзацiя Спiлки письменникiв України, повідомив "Інтерфакс".

Тим часом голова фракцiї "Свободи" у Львiвськiй обласнiй радi Iрина Сех заявила, що до Львова спецiально їдуть "молодчики з "Русского единства" i "Родiни", щоб продемонструвати, "що у Львовi буде рiзанина".

У зв'язку з цим, заявила Сех, ВО "Свобода" звертається до керiвництва областi та обласної мiлiцiї зробити все можливе, щоб "у Львовi не було бiди, i щоб не пролилася нiчия невинна кров".

Також вона наголосила, що у тому разi, якщо президент України пiдпише закон, котрий зобов'язує на 9 травня вивiшувати копiї Прапора Перемоги, то Львiвська облрада виконувати цей закон не буде, оскiльки, за її словами, його ухвалено з порушенням Конституцiї України.

"Львiвська обласна адмiнiстрацiя орендує в обласної ради примiщення за символiчну плату i Львiвська облрада не дозволить, щоб на її будинку була якась червона ганчiрка", - сказала Сех.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.