Спецпроект

Анонс: фотоальбом про видобуток нафти на Галичині

У Львові презентують фотоальбом інженера-нафтовика, який працював у Бориславі між двома світовими війнами.

3 червня 2011 р., у Центрі міської історії у Львові відбудеться відкриття виставки "Покинутий альбом: Борислав Станслава Рахфала". Початок о 19:00 годині.

У рамках презентації проекту "Покинутий альбом", 03 червня о 17:30, відбудеться лекція професора Марека Янчика (м. Краків, Музей історії фотографії) на тему "Фотографія як документ дилем сучасності".

В основу проекту "Покинутий альбом" лягли фотокартки із домашнього альбому інженера нафтової промисловості Станіслава Рахфала, який випадково знайшли у Бориславі кілька років тому. На виставці представлені також інші документи про галицьке промислове місто періоду 20-30 рр. минулого сторіччя.

 Запрошення від ініціаторів

На той час Борислав уже втратив славу "галицького Клондайку", однак з 1921 по 1925 рік було зафіксовано ситуативний ріст видобутку "чорного золота". На ґрунті цих оптимістичних показників виникали надії на те, що у міста є майбутнє. Ілюзії про стратегічну важливість нафтового басейну у Східній Галичині повністю розвіялися лише після Другої світової війни. 

Станіслав Рахфал (1887-1971) належав до промислової інтелігенції, яка керувала нафтовидобувною галуззю міста. Випускник "Львівської політехніки", він з 1921 року працював на підприємствах бориславсько-дрогобицького нафтового басейну.

В 1944 році, коли Червона армія вдруге прийшла до Борислава, він був змушений рятуватися від переслідувань і поспішно виїхав до Кросна. У своєму домі інженер залишив багато цінних речей, в тому числі й альбом фотографій. У ньому, окрім сімейних фото, збереглися атмосферні портрети робітників та цікаві види промислового міста, обличчя якого сьогодні повністю змінилося.        

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.