Спецпроект

На конкурсі Десятинної перемогли два проекти - музею і "важкої" церкви

За результатами голосування щодо проекту забудови території Десятинної церкви переможцями оголошені два проекти.

Про це "УП.Київ" повідомив глава постійної комісії Київради з питань культури і туризму, БЮТівець Олександр Бригинець.

За його словами, у повторному голосуванні взяли участь 14 членів журі. "Не було тільки одного члена журі, який написав лист з проханням доручити його голосування іншій людині, але не дали тій іншій людині проголосувати за нього", - додав Бригинець.

За його словами, в підсумку два проекти набрали по 6 голосів.

Один з них, як заявив Бригинець, передбачає накриття фундаменту Десятинної "скляним хрестом", без побудови музею або церкви, з невеличкою капличкою біля виходу на Пейзажну алею.

Інший проект передбачає будівництво на місці Десятинної "величезної важкої церкви", заявив БЮТівець.

"Ці два проекти оголошені співпереможцями з пропозицією об'єднати дві творчі групи", - сказав Бригинець.

"Журі розділилося на дві частини - це мистецько-наукова частина і адміністративно-церковна. Так от адміністративно-церковна частина підтримувала важку споруду, а інша частина - скляне накриття", - зазначив він.

Також БЮТівець наголосив, що з юридичної точки зору побудувати нову церкву на місці Десятинної неможна, тому що законодавством заборонено будівництво чого-небудь на рештках історичної пам'ятки.  

Як відомо, під час першого голосування журі не змогло обрати кращу концепцію реставрації Десятинної церкви.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.