Спецпроект

У Криму відкрили меморіал татарам - жертвам депортації

Меморіальний комплекс жертвам депортації 18 травня 1944 року відкрили в селі Когей (Русаківка) Білогірського району Криму сьогодні - напередодні трагічної дати в історії кримськотатарського народу.

Про це повідомили УНІАН у прес-службі Меджлісу.

Імам прочитав дуа (молебень) за загиблими і тими, хто не повернувся до Криму з місць заслання.

Голова Меджлісу Мустафа Джемільов відзначив, що відкриття меморіального комплексу є внеском в історію кримськотатарського народу, а також загальним боргом перед тими, хто трагічно загинув у роки депортації.

Джемільов подякував всім, хто вніс свій внесок у виготовлення і установлення монумента, тим самим увічнивши пам`ять співвітчизників, односельців і рідних.

Нагадаємо, співробітники Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР провели депортацію 18-20 травня 1944 року за рішенням Державного комітету оборони, підписаним Йосипом Сталіним.

Причиною виселення називалося дезертирство кримських татар з Червоної армії, співпраця з німецькими окупантами і розправи над радянськими партизанами.

Депортація і повернення кримських татар (історична довідка)

За різними даними, були депортовані від 183 до 188 тисяч кримських татар. Значна частина - до Узбецької РСР. У роки Великої Вітчизняної війни з Криму виселили також кримських німців, вірмен, болгар і греків.

Масове повернення татар на півострів розпочалося наприкінці 80-х - на початку 90-х років.

У 1989 р. Верховна рада СРСР прийняла декларацію "Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, що піддалися насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав".

З 1993 року в Криму 18 травня відзначають як День пам`яті жертв депортації.

У кримській автономії на даний час живуть 1,9 млн. осіб, з них більш як 265 тисяч - татари. Ще мінімум 100 тисяч кримських татар хотіли б повернутися на півострів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.