Спецпроект

Заради спорту влада знову руйнує історію

Біля частини музею "Київська фортеця" почали будувати зону гостинності до Євро-2012.

Будівництво йде біля підніжжя військового укріплення "Косий капонір", побудованого в XIX столітті як частина Печерської фортеці, пише "Сегодня".

Роботи почали перед травневими святами. "Забудовники розкопали військовий вал і почали вбивати палі без узгодження з музеєм", - стверджує глава комісії з культури Київради Олександр Бригинець.

Директор музею "Київська фортеця В'ячеслав Кулинич вважає: "Капонір - військова споруда з цегли і каменю, укопана в землю, з товстими стінами, з амбразурами і бійницями. Але стоїть він на валу, без нього ніякого капоніра бути не може! Музей нікому не давав дозволу на знесення!".

У НСК "Олімпійський" заперечують: пам'ятник вони не руйнують.

"Ми від "Капоніра" відступили 10 метрів і пам'ятник не чіпаємо. Навпаки, ми там обладнаємо спеціальну стежку, по якій туристи зможуть пройти уздовж капоніра і помилуватися ним. Ніяких "військових валів" там немає, ми проводили нараду з цього приводу з фахівцями, де були й архітектори", - заявив начальник управління перспективного будівництва НСК Дмитро Ковальчук.

"Усі дозволи, включаючи "Укрдержекспертизу", дозвіл на знесення зелених насаджень, на початок будівництва в нас є", - зауважив він.

У цьому ж упевнений і заступник глави КМДА по Євро-2012 Анатолій Голубченко.

"Ніякої історичної цінності цей вал не становить. Ми розбиралися в цій ситуації. На цьому місці вже кілька разів щось будували", - сказав Голубченко.

"Тут був льодовий стадіон і корти, але вони знаходилися далі. Самі вали ніхто не чіпав! Обійти вал можна було: побудувати трохи далі або вписати "зону гостинності" у ландшафт, побудувати на валу, але не зривати землю", - вважає директор "УкрНДІпроектрестраврація" Олександр Молож.

Це не перший скандал навколо музею "Київська фортеця". Наприкінці грудня 2006 року, під новий рік, на території музею знесли історичний Київський телеграф - як говорили історики, це був перший військовий телеграф Києва. Тоді влада і будівельники стверджували, що знесли лише старі сарайчики і військові склади.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.