Спецпроект

Львівська облрада проти червоних прапорів на 9 травня

Львівська обласна рада вважає неприпустимим вивішування червоних радянських прапорів на всіх адміністративних будівлях 9 травня.

Про це йдеться в заяві "Радянські міфи потрібно знищувати", яку облрада прийняла 5 квітня 71 голосом і скерувала до Житомирської обласної, Одеської і Севастопольської міських рад та кожному народному депутату, повідомляє Zaxid.net.

Облрада висловлює стурбованість законодавчою ініціативою групи нардепів на чолі з комуністом Петром Цибенком, який пропонує вшановувати перемогу СРСР у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років підняттям копії радянського прапора на адміністративних будівлях по всій Україні.

Вона закликає нардепів не підтримувати цей законопроект.

"Житомирська обласна , а також Одеська і Севастопольська міські ради вже прийняли рішення про вивішування в цей день червоних прапорів", - нагадує Львівська облрада.

Вона вважає такі ініціативи "змовою колишніх радянських бюрократів, котрі, маскуючись під українських депутатів та чиновників, та на догоду Росії роблять все для повернення тоталітарних символів неіснуючої держави в сучасну Україну".

Як сказано у заяві, замість того, щоб вшанувати пам’ять 10 мільйонів українців, полеглих у часи Другої світової війни, центральна влада і окремі органи місцевого самоврядування "знову планують організувати бучні відзначення 9 травня, в день так званої перемоги у міфічній Великій Вітчизняній Війні".

"В цей день не маємо жодного морального права говорити про перемогу. Адже  документально засвідчено, що українці зазнали найбільших  втрат в роки війни", - заявляє Львівська облрада й додає, що "значна частина вояків червоної армії йшли у бій не за Сталіна чи за Радянський Союз, а через безжалісний вогонь у спини від загонів НКВД".

Львівська обласна рада вимагає від центральної влади "припинити поширення та увічнення радянських міфів про ВВВ і 9 травня".

"В Україні 21 століття вже не слід жити у світі комуністичної пропаганди про 9 травня. Хоча і сьогодні нащадки колишніх чекістів та їх поплічників, що на 20 році незалежності досі є українськими чиновниками і депутатами, змушують українців відзначати святковими заходами цей день, ще й на додачу з копією прапора держави найбільшого ворога нашої нації", - сказано в заяві.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.