Спецпроект

Захищати Київ від забудови вийшло близько 600 людей (ФОТО)

Більше півтисячі людей пройшли центральними вулицями міста з вимогами не забудовувати сквери та історичний центр Києва.

Також вони вимагали встановити більше урн для сміття і побудувати велосипедні доріжки, повідомляє прес-служба Національного екологічного центру.

Ініціаторами маршу виступили громадянська ініціатива "Збережи старий Київ", Національний екологічний центр України, Асоціація велосипедистів Києва, профспілка "Народна солідарність", ГО "Люстрація" та інші громадські організації.

Мітингуючі зібралися о 12:00 у Золотоворітському сквері біля так званого "замку Барона" (вулиця Ярославів Вал, 1) - однієї з архітектурних перлин центру столиці, яким загрожує знищення.

У Золотоворітському сквері. Це та інші фото: Ірина Бондаренко (Асоціація велосипедистів Києва)

Звідти рушили до метро „Театральна", де кияни уже кілька років ведуть боротьбу проти будівництва торговельного центру, який зайняв усю площу скверу і перекриває значну частину тротуару.

 Колона спускається до "Театральної"

Незважаючи на безліч документів, що забороняють будівництво над куполом метро "Театральна", воно все одно ведеться.

Хто сильніше, той і правий?

"Наша вимога - зупинити дію лобістського закону „Про регулювання містобудівної діяльності". Ми хочемо, аби цей закон відмінили, і коли приймали рішення про будівництво, прислухалися, у першу чергу, до громадськості. Президент сказав, що припинить незаконне будівництво в центрі, а водночас Верховна Рада прийняла цей закон, який вигідний тільки забудовникам. То нехай виконують свої обіцянки!" - заявив Ігор Луценко ("Збережи старий Київ").

Успіх боротьби із незаконною забудовою залежить від місцевих мешканців. Схоже, сусіди незаконної споруди на "Театральній" не проти того, що вона затуляє їм вікна

Одна з учасниць маршу запропонувала власноруч розібрати незаконну забудову на Театральній, не чекаючи на це грошей з бюджету.

Руки геть

Після виступу на сходах театру імені Лесі Українки, будівля якого також потерпає від близького будівельного майданчика, учасники маршу спустилися до київської мерії.

 "Пляжі - дітям, а не під бетон"

"Ми виступаємо за збереження зелених зон Києва, тим більше, в історичному центрі, де їх залишилося надзвичайно мало", - оголосив один з організаторів маршу Олексій Василюк, заступник голови Національного екологічного центру України.

Учасники маршу на Хрещатику, навпроти мерії і держадміністрації

Акцію супроводжували велосипедисти, вимогою яких було будівництво у Києві велосипедних доріжок.

 "Гуляти по парках, а не по забудовах"

Також учасники маршу вимагали встановити в місті урни через кожні 60-100 метрів, забезпечити своєчасне прибирання сміття з них та ввести штрафи за розкидання сміття.

Мир урнам, війна кіоскам

Після концерту на Європейській площі учасники рушили до гори Щекавиці, яку зараз розривають бульдозерами під нове масштабне будівництво.

 Мітинг-концерт на Європейській площі

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.