Спецпроект

Більше половини українців - за червоні прапори. Молодь проти

Більше половини українців підтримують ініціативу встановлення до Дня Перемоги на будівлях органів влади поряд з українським державним ще й червоного прапора СРСР.

За результатами опитування соціологічної групи "Рейтинг", які сьогодні озвучив на прес-конференції в агенції "Інтерфакс-Україна" директор групи Олексій Антипович, 55% респондентів позитивно ставляться до ідеї встановлення 9 травня на будівлях органів влади та інших установ поряд з державним червоних прапорів СРСР.

Третина опитаних негативно оцінюють таку пропозицію, 15% - не визначилися з відповіддю.

Позитивна реакція на ініціативу з вивішуванням копій Прапора Перемоги - у жителів півдня України (86%) і Донбасу (75%). Саме в цих регіонах люди найбільше жалкують про розпад СРСР.

Що стосується партійного розподілу симпатиків червоного прапора, то прихильників Компартії 90%, Партії регіонів - 75%. Жоден респондент від ВО "Свобода" не підтримав такої ініціативи.

За словами Антиповича, не проти вивішування червоного прапора в основному представники старшого покоління, а молодь, навпаки, негативно сприймає цей крок.

Щодо питання про можливість надання російській мові статусу другої державної, 44% респондентів підтримують таку ініціативу.

Разом із тим, згідно з опитуванням, ця цифра свідчить про деяке зниження числа українців, які підтримують ідею надання російській мові статусу державної: протягом 2009 року "за" висловлювалося більше 50%, в 2010-му рівень підтримки знизився до 46-47%.

Дослідження проводилося з 30 березня по 9 квітня 2011 року. Були опитані 2000 респондентів у віці від 18 років на території всіх областей України, Криму, Києва і Севастополя. Статистична похибка становить не більше 2,2%.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.