Спецпроект

Російський історик: Ющенко не повинен був втручатися в історію. Путін теж

Третій президент України Віктор Ющенко повинен був висловлюватися про історичні події тільки як приватна особа, а не як президент.

Таку думку висловив відомий російський історик і письменник Едуард Радзінський, повідомляє УНІАН з посиланням на "Дзеркало тижня".

"Коли не в усьому грамотний президент Віктор Андрійович Ющенко (можливо, він досить грамотний у фінансових питаннях) розмірковує про предмет, про який не знає ... Має право. Так! Але тільки в приватному порядку, - сказав Радзинський. - Як людина на прізвище Ющенко. Як громадянин України. Але не як перша особа - в політиці. І тут моя думка досить зрозуміла: президенти повинні займатися державними справами, а історики - історією".

Історик навів також приклад Росії, де президентська влада впливає на історичні дослідження.

За словами Радзінського, зараз історією зайнялися президенти: "І тут вже лихо самій історії! ... Нині в Росії створена „спеціальна комісія" при президентові (очевидно, літератор має на увазі комісію з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії при президенті РФ - ІП)  - з питань історії. І це, мабуть, уперше: представники неісторичних відомств, таких як ФСБ, беруть участь разом із деякими фахівцями у „питаннях історії".

"Останнім часом в якості прикладу наводжу один портрет, який висить у Кремлі на видному місці. Портрет Петра Великого. З точки зору Володимира Володимировича Путіна, це, очевидно, зразок для наслідування? А з точки зору не менш шановної людини, Льва Миколайовича Толстого, саме Петро - дегенерат і нелюд. І я б тут дав просту пораду: читати... Читати історію, а не казки", - порадив історик.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.