Спецпроект

Луцьк приєднався до заборони червоних прапорів

Депутати Луцької міської ради заборонили в місті вивішувати радянську символіку.

За відповідне рішення на сесії 20 квітня проголосували 26 депутатів, 8 висловилися проти, 1 - утримався, повідомляють Волинські новини.

У проекті рішення йдеться про заборону радянської символіки на державних установах та комунальних підприємствах, заборону використання радянських прапорів та символіки під час масових заходів у місті Луцьку.

На думку депутатів, їхнє рішення сприятиме виконанню нормативно-правових документів щодо ліквідації символів тоталітарного режиму.

Згідно з інформацією про поіменне голосування, проти заборони розміщення радянської символіки в Луцьку проголосували представники Партії регіонів Тетяна Дементьєва та Іван Смоленг, представники "Фронту змін" Микола Дендіберін, Олександр Пиза та Олег Дмитрук та представник "Сильної України" Андрій Розумовський.

Були зареєстровані у сесійній залі, але не голосували за заборону Микола Яручик з фракції ВО "Свобода", Анатолій Бірюков з Європейської партії України, Віталій Кварцяний з "Фронту змін", а також члени фракції ВО "Батьківщина" Юрій Мишко та Юрій Корольчук.

Хронологію політичної кампанії "за" і "проти" червоних прапорів на День Перемоги дивіться тут.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.