Спецпроект

Служба зовнішньої розвідки знайшла в архівах лист Винниченка

У галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки під час перегляду грифів секретності було виявлено рукописного листа Володимира Винниченка.

Про це повідомляє УНІАН із посиланням на прес-службу СЗР.

Оригінал знайденого листа відомого письменника, художника, політичного і державного діяча часів Української Народної Республіки Володимира Винниченка СЗР передала Інституту літератури імені Тараса Шевченка.

Лист написаний олівцем на 7 аркушах, датований 2 лютого 1928 року і був відправлений з Парижа до редакції часопису "Українські Вісті". У ньому автор веде полеміку з літературними критиками довкола оцінок його роману "Сонячна машина".

Заступник директора Інституту літератури ім. Шевченка Сергій Гальченко після одержання цього листа зазначив, що за відсутності в Україні архіву В.Винниченка, зокрема оригіналів рукописів його творів, переданий документ має історико-культурне значення, становить практичну цінність для вітчизняних філологів, літературознавців, текстологів і використовуватиметься у науковій, дослідницькій та викладацькій діяльності.

Передача документа відбулася у приміщенні історико-меморіального музею Михайла Грушевського у рамках експонування тут виставки картин В.Винниченка.

Над романом "Сонячна машина" В.Винниченко працював з 1921 до 1925 року з деякими перервами. Через упереджене ставлення до української літератури за кордоном В.Винниченко покладав великі сподівання на видання "Сонячної машини" в Україні.

Винниченко в еміграції

У 1928 році роман вийшов одразу у двох видавництвах - Державному видавництві України і у кооперативному видавництві "Рух" з наступним перевиданням у 1930 році.

Поява "Сонячної машини" на книжковому ринку стала помітною подією в Україні.

Незважаючи на те, що радянська партійна критика негативно оцінила роман через відсутність позитивного показу соціалістичної дійсності і загалом соціальної проблематики, охрестивши автора "дрібним буржуєм", твір у колах української інтелігенції і студентської молоді мав великий успіх.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.