Спецпроект

В Одесі так люблять червоні прапори, що зривають їх з установ

Охорона одеської мерії затримала на місці злочину чоловіка, який украв із адмінбудівлі "Прапор Перемоги". Інцидент стався в другій половині дня 10 квітня, у день визволення міста від нацистів.

Про це повідомляє "Сегодня".

"Громадянин просто йшов по Думській площі і несподівано кинувся до будівлі міськвиконкому. Піднявся на одну з прикрашають дім скульптур і зняв прапор, - розповів працівник міськради, який не побажав назватися. -  Його побачили охоронці муніципалітету, схопили і викликали міліцію. Він пояснив, що хотів вивісити прапор на своєму балконі".

В управлінні інформації мерії факт крадіжки підтвердили, додавши, що подальшу долю зловмисника визначить міліція.

Тим часом у прес-службі Одеського УВС заявили, що не володіють інформацією про такий затримання, хоча джерело у відомстві повідомило, що подібних випадків 10 квітня було декілька.

Зокрема, за словами міліціонера, копії прапора Перемоги зникли з декількох шкіл: "Затриманий, швидше за все, буде покараний за адмінстаттею про дрібне хуліганство, виплатить невеликий штраф - 80 грн".

Нагадаємо, що у березні 2011 року Одеська міськрада зобов’язала держустанови під час урочистих заходів до Дня Перемоги й Дня звільнення Одеси використовувати копії прапора Перемоги, який був вивішений радянськими солдатами на рейхстагом у травні 1945 року.

У травні 2005 року президент України Віктор Ющенко нагородив за встановлення прапора Перемоги над рейхстагом лейтенанта Олексія Береста званням "Герой України" (посмертно).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.