Спецпроект

ЯНУКОВИЧ ПОПРОСИВ ЛЬВІВ'ЯН СВЯТКУВАТИ 9 ТРАВНЯ "ЯК СЛІД" (оновлено)

Президент України Віктор Янукович просить Львівську обласну раду повернутися до розгляду питання про святкування Дня перемоги 9 травня, і "належним чином" відзначити цей день.

Про це президент заявив сьогодні під час візиту у Львів, повідомляє "Інтерфакс".

"Це дуже погане рішення. Я хотів би звернутися до Львівської облради і до жителів області - подумати над цим питанням", - сказав Янукович.

За твердженням "Інтерфаксу", під "дуже поганим рішенням" Янукович мав на увазі вимоги Львівської облради щодо скасування радянської символіки. Тим часом львівський сайт Zaxid.net повідомляє: Януковича обурило те, що місцева влада не вважає 9 травня святом. 

На запитання журналіста "Високого Замку" про ставлення президента до того, що у Львові не святкуватимуть День Перемоги, Янукович назвав його негативним.

"Я вважаю, що це неповага до того покоління, яке зробило свою справу для нашого покоління, - сказав Янукович. - Я взагалі за те, щоб ми ніколи не забували про тих, хто справді для нас створив цей день".

Янукович назвав історію Великої Вітчизняної "нашою спільною історією".

Нагадаємо, що 5 квітня 2011 року Львівська обласна рада прийняла заяву "Радянські міфи потрібно знищувати", в якій заявила про неприпустимість вивішування червоних "прапорів Перемоги" на адміністративних будівлях 9 травня.

Червоні прапори на День Перемоги вивішуватимуть по всій Україні? (ФОТО)

Як сказано у заяві облради, замість того, щоб вшанувати пам’ять 10 мільйонів українців, полеглих у часи Другої світової війни, центральна влада і окремі органи місцевого самоврядування "знову планують організувати бучні відзначення 9 травня, в день так званої перемоги у міфічній Великій Вітчизняній війні".

У лютому 2011 року секретар Львівської міської ради Василь Павлюк (партія "Свобода") заявив, що замість Дня Перемоги міська влада буде святувати Свято Героїв 10 травня - він мав на увазі "всіх, хто боровся у будь-якій армії" за Україну.

25 травня 2010 року Львівська облрада ухвалила рішення 8-9 травня святкувати не День Перемоги, а День пам’яті жертв Другої світової війни.

Розкажіть, як ваша родина пережила Другу світову (сімейні історії)

У червні 2010 року Львівська міськрада прийняла рішення "Про використання державного прапора в місті Львові", згідно з яким 9 травня у Львові державний прапор будуть вивішувати з траурною стрічкою.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.