Спецпроект

В Одесі регулярно вивішуватимуть прапор СРСР

Одеська міськрада зобов’язала держустанови під час урочистих заходів до Дня Перемоги й Дня звільнення Одеси використовувати копії Прапора Перемоги - прапора СРСР.

Це закріплено рішенням Одеської міської ради №398-VI від 28 лютого 2011 року.

"Під час урочистих заходів, присвячених Дню Перемоги й Дню звільнення міста Одеси, які проводяться органами місцевого самоврядування, організаціями, громадськими об'єднаннями міста-героя Одеси, покладання вінків до пам'ятника Невідомому Матросу на Алеї Слави, до меморіалів на площі імені 10 квітня й 411-ї батареї, в інших місцях проведення святкових заходів, використовуються копії Прапора Перемоги", - сказано в ньому.

"Вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду Прапора Перемоги", - зазначається в рішенні.

Міськрада ухвалила: "У День Перемоги (9 травня) і День звільнення Одеси (10 квітня) копії Прапора Перемоги в обов'язковому порядку вивішуються перед адміністративними будівлями Одеської міської ради, районних адміністрацій, управлінь і департаментів міськради, загальноосвітніх шкіл, комунальних підприємств на житлових будинках, підіймаються на щоглах і флагштоках поряд із Державним прапором України й прапором міста-героя Одеси".

"Підприємствам, організаціям, установам, навчальним закладам, об'єднанням громадян, розташованим на території міста Одеси, рекомендується вивішувати копії Прапора Перемоги перед будівлями, у яких вони розміщуються, і проводити святкові заходи з використанням символіки часів Великої Вітчизняної війни", - зазначається у рішенні.

Крім того, "копії Прапора Перемоги можуть використовуватися при похованні мешканців міста-героя Одеси - учасників Великої Вітчизняної війни, які проводяться з відданням військових почестей".

Прапор Перемоги - штурмовий прапор 150-ї ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії, здійнятий 1 травня 1945 року над будівлею Рейхстагу в Берліні (Німеччина) радянськими військовими.

Нагадаємо, що 6 травня 2005 року президент України Віктор Ющенко присвоїв лейтенанту-українцю Олексію Бересту "за бойову відвагу у війні 1941-1945 років, особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над рейхстагом" звання Героя України.

Прапор Перемоги на Хрещатику

Російським законодавством установлено, що "Прапор Перемоги є офіційним символом перемоги радянського народу і його Збройних Сил над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, державною реліквією Росії".

За зовнішнім виглядом це - виготовлений у воєнно-польових умовах імпровізований Державний прапор СРСР, який являє собою прикріплене до ратища одношарове прямокутне червоне полотнище розміром 82 см на 188 см, на лицьовому боці якого вгорі біля ратища зображені срібні п'ятикутна зірка, серп і молот, на іншій частині полотнища додано напис.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.