Спецпроект

Табачник: Голодомор – трагедія не лише українського народу

Спроба розділити жертв Голодомору 1932-33 років за етнічним чи національним принципом є найбільшою наругою над їхньою пам’яттю, вважає міністр освіти Дмитро Табачник.

Про це він сказав у парламенті під час години запитань-відповідей до уряду.

"Під час Голодомору в Україні вмирали від голоду українські, російські, польські, молдавські села. Якщо проаналізувати списки померлих від голоду, там є люди абсолютно всіх національностей, які мешкали в Україні", - заявив Табачник.

Він також попросив не спекулювати його позицією з приводу Голодомору.

"Як міністр освіти впродовж року я жодного слова ніде не говорив про Голодомор. Я і тоді, і зараз кажу, що Голодомор 32-33 років - це величезна трагедія українського, російського, казахського та інших народів. І цю позицію давно доведено вченими не з Росії, не з України, а західними", - сказав він.

Сімейні перекази читачів ІП у проекті "Історія Голоду"

"Якщо говорити про найбільші у питомій вазі втрати сільського населення, то найбільше вимерло від великого Голоду селян в Саратовській області - 43%. Але загальна кількість померлих значно більша в хліборобських районах України", - додав Табачник.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.