Спецпроект

Французи завершили зйомки фільму про Голодомор на Харківщині

Зйомки фільму "Голодомор, забутий геноцид" (Holodomor, le génocide oublié) провадить французька компанія "Лопеві Імаж".

Про це повідомляє харківський сайт, присвячений Голодомору.

Влітку 2010 року автор сценарію і режисер фільму пані Бенедикт Бане приїхала на Харківщину і була вражена розповідями старожилів с. Глушківка Куп'янського району про події 1932-33 рр. Через брак часу минулого року відзняли свідчення лише трьох мешканців села. Цього разу героями її фільму стали іще дев'ятеро свідків Голодомору з сіл Глушківка і Колісниківка.

Як повідомляє харківська газета "Главное", найбільшим потрясінням для знімальної групи була відчайдушна сповідь Валентини Василівни Гончарової про злочинні дії її батька Василя Садовського, уповноваженого по хлібозаготівлях у селі Табаївка Куп'янського району.

Французько-італійський "комікс" про Голодомор

Показуючи фотографію, на якій він хизується револьвером, направленим у бік її матері, літня жінка заявила: "Попри те, що він покинув нас, мені все життя було соромно перед людьми за те, що я є дочкою цього ката, тож хай увесь світ тепер знає, якими були ці комуністи, і що вони зробили з власним народом".

Французькі кінематографісти також записали інтерв'ю із харківськими істориками і громадськими діячами, зокрема співголовою Харківської правозахисної групи Євгеном Захаровим, автором історико-правового висновку "Чи можна кваліфікувати Голодомор 1932 - 1933 років в Україні та на Кубані як геноцид".  

За словами пані Бенедикт Бане, постпродакшн триватиме до літа 2012 року, щоб прем'єрний показ фільму відбувся до 80-х роковин Голодомору 1932-1933 років.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.