Спецпроект

Ще 9 вулицям Києва повернуть історичні назви

"Київ - унікальне місто і його вулиці повинні носити унікальні історичні імена. Ми прагнемо позбутися недоречних і помилкових назв, а також назв, пов'язаних з добою тоталітаризму" - заявив голова комісії Київради Олександр Бригинець.

За повідомленням сайту "Интересный Киев", Комісія Київради з питань культури і туризму схвалила рішення повернути дев'яти вулицям Києва історичні назви.

Як повідомляється, пропонується перейменувати:

вул. Димитрова - на вул. Ділову;

вул. Аїстова - на вул. Іпсіланті;

вул. Аніщенка - на вул. Левандовську;

вул. Іванова Андрія - на пров. Бутишева;

вул. Фрунзе - на вул. Кирилівську;

площу Фрунзе - на площу Петропавлівську;

вул. Вєтрова - на вул. Назар'ївську;

вул. Воровського - на вул. Бульварно-Кудрявську;

вул. Червоноармійську - на вул. Велику Васильківську.

Як хочуть перейменувати свої вулиці одесити та харків'яни

"Деякі з повернутих назв уже давно повернуті у свідомості киян. Багато хто з киян вважають, що вулиці Велика Васильківська та Бульварно-Кудрявська вже офіційно існують. Але, насправді, цього не сталося офіційно через рішення сесії Київради. Сподіваюся, мої колеги-депутати підтримають нашу комісію, і такі символи радянського періоду, як Фрунзе, Воровський, червоноармійці назавжди зникнуть з карти Києва ", - зазначив депутат. 

Нагадаємо, що у грудні 2010 року Олександр Бригінець говорив про перейменування 34 вулиць, де була й пропозиція перейменувати вулицю Мате Залки на Оболоні на вулицю Романа Шухевича.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.