Спецпроект

Герої України просять Януковича надати статус пам'ятки львівській "Цитаделі"

Герої України у відкритому листі до Президента просять надати комплексові "Цитадель" статус національної пам'ятки - меморіалу міжнаціональної пам'яті.

"Цитадель" - єдиний в Україні збережений комплекс австрійських фортифікаційних укріплень середини XIX століття, повідомляє Радіо Свобода.

У роки Другої Світової війни тут розташовувався найбільший німецький концтабір в Європі "Шталаґ-328", в якому утримували понад 280 тисяч полонених різних національностей. Половина з них там і загинула.

Згідно з  архівними матеріалами СБУ, у таборі з 1941 до 1944 років утримувались військовополонені: українці, росіяни, євреї, французи, бельгійці і навіть італійці, які відмовлялися воювати за режим Муссоліні. Їх тримали у жахливих умовах, під відкритим небом, без їжі.

Комендантом таборової поліції працював Андрій Якушев, за національністю мордвин, народився в Росії. Він був найжорстокішим катом. У 1977 році, за доказами радянського слідства, Якушев був засуджений до розстрілу.

Городяни постійно чули постріли і крики з гори концтабору, бачили дим від спалених тіл. Але про ці жахливі сторінки на "Цитаделі" не написано жодного слова, немає хреста, пам'ятної таблички. Зате на території розташувались комерційні структури і збудований готель до Євро-2012.

Директор Представництва Американського об'єднання комітетів для євреїв колишнього СРСР Мейлах Шейхет ще торік звернувся у Львівську обласну адміністрацію з проханням повідомити, куди були вивезли людські останки, знайдені під час будівництва готельно-ресторанного комплексу.

Його лист проігнорували львівські чиновники, яких називають причетними до будівництва готелю.

Герої України Роман Іваничук, Борис Возницький, Юрій Шухевич, Степан Хмара вважають, що комплексові "Цитадель" потрібно надати національний статус, бо це унеможливить приватизацію окремих об'єктів комплексу і незаконну забудову унікального історичного, природного, рекреаційного місця.

"Недоречні розваги на місці, де загинули 140 тисяч українців, росіян, французів, бельгійців, італійців, євреїв, людей інших національностей", - зазначив колишній політв'язень Юрій Шухевич (син командира УПА Романа Шухевича).

"Танці на кістках - аморально. Бог покарає і тих, хто будує, і нас, якщо ми промовчимо", - додав Степан Хмара.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.