Спецпроект

Житомирська облрада теж хоче червоні прапори - по всій області

Житомирська обласна рада прийняла рішення вивішувати 9 травня в День Перемоги червоні радянські прапори на адміністративних будівлях в області.

Про це йдеться у рішенні сесії облради, що було прийнято 17 березня більшістю голосів, повідомляє УНІАН.

Згідно з документом, у День Перемоги 9 травня "в обласному центрі, містах і населених пунктах регіону проведуть святкові заходи з використанням символіки років Великої Вітчизняної війни, а поряд з Державним прапором України вивішуватимуть червоний прапор Перемоги".

У свою чергу Житомирська обласна організація ВО "Свобода" вже заявила, що звернеться до правоохоронних органів та суду з вимогою не допустити виконання цього рішення Житомирської облради.

Як відомо, раніше Одеська міськрада зобов'язала держустанови під час урочистих заходів до Дня Перемоги й Дня звільнення Одеси використовувати копії Прапора Перемоги - прапора СРСР.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.