Спецпроект

Вітренко зачитала в суді 217 сторінок звинувачень на адресу УПА

В Окружному адміністративному суді Києва триває розгляд справи за позовом Наталії Вітренко. Керівник Прогресивної соціалістичної партії України оскаржує указ, яким свого часу Президент Віктор Ющенко вшанував борців за українську незалежність.

Якщо на попередні засідання приходило до 500 небайдужих громадян, то на останнє засідання прийшли тільки п'ятеро людей зі сторони відповідача, серед них - правозахисник Іван Макар, адвокат Степана Бандери-молодшого Роман Орєхов, нащадок бійців УПА Олесь Гриб і донька президента УГВР Наталя Осьмак.

Не хотів пропускати це засідання Юрій Шухевич, але рідні порадили не їхати цього разу до Києва, бо такі поїздки для нього дуже втомливі.

Нагадаємо, суддівська колегія розглядає справу вже по суті. Слово мала лідерка ПСПУ, і скористалася ним сповна. "Загалом Вітренко надавала пояснення протягом сімох годин (якщо врахувати ще й минуле засідання), - ділиться враженнями Роман Орєхов. - Слухати це нестерпно, але мусимо триматися, бо суд зайняв позицію: вислухаєте ви - вислухають вас".

Під час промови Наталія Вітренко двічі намагалася заплакати. Загалом вона зачитала 217 аркушів тексту.

Також на суд запросили представника позивача - російського історика, директора фонду "Историческая память" Олександра Дюкова.

Як повідомляє "Україна Молода", сама Вітренко, очевидно, не встигла поговорити з Дюковим перед судом (він щойно прилетів із Москви і з'явився вже після початку засідання), тож історик не знав чітко, у чому саме полягає предмет позову.

Відтак, відповідаючи на запитання Романа Орєхова, Дюков від імені позивача визнав, що і ОУН і УПА таки боролися за створення незалежної самостійної держави. Цим самим Олександр Решедеович спростував цілу низку тверджень самої Вітренко, яка не вважає упівців борцями за Українську державу.

Цікаво, що сам Дюков був вражений тим, що в судовому процесі задіяні нащадки добре відомих для нього як для історика людей - дочка президента Української головної визвольної ради Наталя Осьмак, син останнього командира УПА Василя Кука - пан Юрій, а також Юрій Шухевич.

На цьому виступ позивача завершено. У засіданні оголошено перерву до 15 квітня. Надалі планують заслухати представників відповідача і надати право для виступу третім особам.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.