Спецпроект

В музеї Шевченка можна вперше побачити речі, які оточували поета

10 березня у Національному музеї Тараса Шевченка відбулося відкриття виставки "Жива душа поетова святая...", присвяченої 150-річниці з дня смерті поета.

На виставці вперше представлені деякі раритети з колекції Національного музею Тараса Шевченка, повідомляє прес-служба музею.

Виставка дає можливість побачити малюнки, книги, світлини, одяг, які оточували Шевченка в його петербурзькому помешканні - майстерні Академії мистецтв. 150 років тому ці речі торкала рука Шевченка.

Опис мистецьких творів (гравюри, літографії, фотографії, акварелі, сепії та рисунки, усього 131 одиниця), що знаходились у майстерні Шевченка, зробив художник і друг Шевченка Г. Честахівський після смерті поета.

Частина творів, зазначених у цьому списку, нині знаходиться у колекції Національного музею Тараса Шевченка і становить "золоте" ядро виставки. Саме завдяки цьому ми можемо з максимальною точністю експонувати на виставці ті мистецькі твори і меморіальні речі, які були у майстерні Т. Шевченка за його життя.

Окрім мистецьких творів, на виставці представлені раритети з колекції НМТШ: рукопис останнього вірша Шевченка, його останній автопортрет, граверне та малярське приладдя, мольберт, ручка, перо, чорнильниця, етюдники, штамп-печатка, костюм, сорочка, книги з особистої бібліотеки, видання останньої прижиттєвої збірки "Кобзар" 1860р.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.